0
0
The case of Petrov v. The Republic of Moldova (Application No. 38066/18) concerns fundamental questions of human dignity, the prohibition of degrading treatment and the protection of prisoners from systematic abuse facilitated by informal prison hierarchies. The judgment, delivered by the European Court of Human Rights on 5 March 2026, addresses a phenomenon that has long been documented by human rights monitors in post-Soviet penitentiary systems yet has rarely received judicial examination at the international level: the subjugation of prisoners through an entrenched caste structure known in prison parlance as the AUE (or Arestantskoe Ulozhenie) culture.
The applicant, a Moldovan national born in 1983, served a custodial sentence for murder between 2006 and 2021 in Prison No. 9, Pruncul. He alleged that from the moment of his admission he was assigned — against his will and by operation of informal prisoner custom — to the lowest tier of the prison caste hierarchy, commonly referred to as the opushchennye (“outcasts” or “untouchables”). Membership of this lowest stratum carried with it a set of permanent, degrading restrictions: prohibition from using communal objects handled by other prisoners, compulsory performance of menial and servile tasks at the direction of higher-caste inmates, physical and psychological humiliation on a daily basis, and categorical exclusion from the prison’s religious life, including access to the prison church. The applicant further alleged that the prison administration was aware of the operation of this system yet failed to take effective measures to suppress it.
CONVENTION ARTICLES INVOKED
The applicant relied upon several provisions of the European Convention on Human Rights. First and foremost, he invoked Article 3 (prohibition of inhuman or degrading treatment) read in conjunction with Article 14 (prohibition of discrimination), arguing that the caste-based treatment to which he was subjected amounted to degrading treatment and that it was applied exclusively on the basis of his assigned prison-status, a ground analogous to those protected under Article 14. He additionally relied upon Article 4 (prohibition of forced or compulsory labour), contending that the compulsion to perform servile duties imposed by the informal hierarchy constituted prohibited forced labour within the meaning of that provision. Finally, he invoked Article 9 (freedom of thought, conscience and religion), on the basis that the informal code barring “outcasts” from attending religious services effectively prevented him from manifesting his religion in worship and observance.
PRINCIPAL LEGAL ISSUES
The case raises several analytically distinct, yet interrelated, legal questions of considerable doctrinal significance.
Positive obligations under Article 3. The Court’s jurisprudence is settled that the State bears a positive obligation to take reasonable steps to protect persons deprived of their liberty from ill-treatment by fellow detainees. The question in this case is whether Moldova discharged that obligation in circumstances where the degrading treatment was not inflicted by State agents directly but was instead the product of a self-regulating and persistent subcultural system. The applicant’s position — that the authorities were aware of the hierarchy’s operation and failed to intervene — invites the Court to define the threshold of diligence required: mere awareness without remedial action may suffice to engage State responsibility under Article 3.
Article 4 and informal compulsion. The application of Article 4 to labour extracted through informal, non-State mechanisms of coercion is doctrinally novel. The established test — whether work was performed under threat of a penalty, against the person’s will, and in conditions that were unjust or oppressive — has hitherto been applied primarily to official labour regimes. Extending it to peer-enforced caste obligations would represent a significant expansion of the provision’s scope, imposing on the State a duty to prevent and prosecute subcultural exploitation within its custodial facilities.
Article 9 and passive State tolerance. The religious freedom claim turns on whether the State’s failure to prevent the operation of an informal rule that excluded the applicant from the prison church constitutes a restriction on the manifestation of religion for the purposes of Article 9. The applicant was not precluded by any official regulation; the exclusion was enforced entirely by prisoner custom. The Court must therefore determine whether passive official tolerance of such a rule engages State responsibility under the Convention.
SYSTEMIC CONTEXT AND SIGNIFICANCE
The case does not arise in isolation. Moldova has been the subject of repeated adverse judgments from Strasbourg concerning the conditions of its detention facilities. The leading case of Shishanov v. Moldova (2015) identified systemic problems of overcrowding and inhuman detention conditions and called upon the State to introduce an effective domestic remedy. Subsequent legislative reform — Laws No. 163/2017 and No. 272/2018 — introduced preventive and compensatory mechanisms effective from 1 January 2019. However, structural deficiencies in Moldova’s prison system persist: as of January 2024 the prison population stood at some 5,695 persons, with a disproportionately high number of life-sentenced prisoners. Of the seventeen ECHR judgments delivered against Moldova in 2024 alone, fifteen found at least one Convention violation.
More broadly, the Court has recently demonstrated a willingness to engage with the structural dimension of informal prisoner hierarchies. In D v. Latvia (2024), the Court found a violation of Article 3 arising from the State’s failure to take comprehensive action against a systemic informal prison hierarchy, and ordered general measures to address the underlying problem. Petrov v. Moldova invites a further step: combining the hierarchy analysis with Articles 4 and 9, and framing the accumulated effect of caste-imposed restrictions as a multi-dimensional violation rather than a single conditions-of-detention complaint.
From the perspective of the European Committee for the Prevention of Torture (CPT), the case is of direct relevance. The CPT has documented informal prisoner hierarchies in multiple Eastern European detention systems and has consistently recommended that States take active measures to disrupt them. A violation finding by the Court in terms encompassing Article 4 would create powerful normative synergy between the judicial and preventive arms of the Council of Europe’s human rights framework.
CONCLUSION
The judgment in Petrov v. The Republic of Moldova constitutes a significant contribution to the Strasbourg Court’s evolving jurisprudence on detention conditions and State responsibility for non-State actors within custodial settings. By simultaneously engaging Articles 3, 4, 9 and 14 in the context of an informal prison caste system, the case offers the Court an opportunity to articulate comprehensive standards governing the eradication of prisoner subcultural hierarchies — standards that carry implications well beyond Moldova’s borders.
************************************
МОВЧАЗНА СПІВУЧАСТЬ ДЕРЖАВИ: ЯК СТРАСБУРГ ВКОТРЕ ЗАХИСТИВ УВ’ЯЗНЕНОГО ВІД НЕФОРМАЛЬНИХ В’ЯЗНИЧНИХ ЗАКОНІВ
Справа Петров проти Республіки Молдова (заява № 38066/18) стосується фундаментальних питань людської гідності, заборони неналежного поводження та захисту ув’язнених від систематичних зловживань, що сприяють неформальним в’язничним ієрархіям.
У рішенні, винесеному Європейським судом з прав людини 5 березня 2026 року, розглядається явище, яке вже давно документується правозахисниками в пострадянських пенітенціарних системах, але рідко розглядається в судах на міжнародному рівні: підкорення ув’язнених за допомогою усталеної кастової структури, відомої в тюремному сленгу як культура АУЕ (або «Арестантский Уклад»).
Заявник, громадянин Молдови, народжений у 1983 році, відбував покарання у вигляді позбавлення волі за вбивство з 2006 по 2021 рік у в’язниці № 9 у місті Прункул. Він стверджував, що з моменту його зарахування до в’язниці його проти його волі та відповідно до неформального звичаю ув’язнених було віднесено до найнижчого рівня кастової ієрархії в’язниці, який зазвичай називають «опущенні» («ізгої» або «недоторканні»). Членство в цьому найнижчому прошарку передбачало низку постійних, принизливих обмежень: заборону користуватися спільними предметами, якими користувалися інші ув’язнені, обов’язкове виконання підлеглих і рабських завдань за вказівкою ув’язнених з вищих каст, щоденні фізичні та психологічні приниження, а також категоричне виключення з релігійного життя в’язниці, включаючи доступ до в’язничної церкви. Заявник також стверджував, що адміністрація в’язниці знала про функціонування цієї системи, але не вжила ефективних заходів для її припинення.
СТАТТІ КОНВЕНЦІЇ
Заявник посилався на кілька положень Європейської конвенції з прав людини. Перш за все, він посилався на статтю 3 (заборона нелюдського або принижуючого поводження) у поєднанні зі статтею 14 (заборона дискримінації), стверджуючи, що поводження на основі касти, якому він піддавався, було принизливим і застосовувалося виключно на підставі його статусу у в’язниці, що є підставою, аналогічною тим, які захищаються статтею 14 Конвенції. Крім того, він посилався на статтю 4 (заборона примусової або обов’язкової праці), стверджуючи, що примус до виконання рабських обов’язків, накладений неформальною ієрархією, становив заборонену примусову працю в розумінні цієї статті. Нарешті, він посилався на статтю 9 (свобода думки, совісті та релігії) на тій підставі, що неформальний кодекс, який забороняв «ізгоям» відвідувати релігійні служби, фактично заважав йому виявляти свою релігію в богослужінні та дотриманні обрядів.
ОСНОВНІ ПРАВОВІ ПИТАННЯ
Ця справа порушує кілька аналітично відмінних, але взаємопов’язаних правових питань, що мають значне доктринальне значення.
Позитивні зобов’язання за статтею 3 Конвенції. Судова практика Суду встановлює, що держава несе позитивне зобов’язання вживати розумних заходів для захисту осіб, позбавлених волі, від жорстокого поводження з боку інших ув’язнених. Питання в цій справі полягає в тому, чи виконала Молдова це зобов’язання в обставинах, коли принижуюче поводження не було вчинене безпосередньо державними агентами, а було результатом саморегульованої та стійкої субкультурної системи. Позиція заявника — що влада була обізнана про функціонування ієрархії та не втрутилася — спонукає Суд визначити поріг необхідної старанності: сама лише обізнаність без вжиття заходів для виправлення ситуації може бути достатньою для притягнення держави до відповідальності за статтею 3 Конвенції.
Стаття 4 Конвенції та неформальний примус. Застосування статті 4 до праці, яка вилучається за допомогою неформальних, недержавних механізмів примусу, є новим з точки зору доктрини. Встановлений критерій — чи робота виконувалася під загрозою покарання, проти волі особи та в несправедливих або гнітючих умовах — досі застосовувався переважно до офіційних трудових режимів. Поширення його на кастові зобов’язання, що виконуються однолітками, означало б значне розширення сфери застосування положення, покладаючи на державу обов’язок запобігати та переслідувати субкультурну експлуатацію в її місцях позбавлення волі.
Стаття 9 Конвенції та пасивна толерантність держави. Заява про порушення свободи релігії стосується того, чи є нездатність держави запобігти застосуванню неформального правила, яке виключало заявника з тюремної церкви, обмеженням прояву релігії в розумінні статті 9 Конвенції. Заявник не був обмежений жодним офіційним регламентом; виключення було повністю зумовлене звичаєм ув’язнених. Тому Суд повинен визначити, чи пасивна офіційна толерантність до такого правила покладає на державу відповідальність за Конвенцією.
СИСТЕМНИЙ КОНТЕКСТ ТА ЗНАЧЕННЯ
Ця справа не є поодинокою. Молдова неодноразово була предметом негативних рішень Страсбурзького суду щодо умов утримання в її в’язницях. У провідній справі «Шишанов проти Молдови» (2015) було виявлено системні проблеми переповнення та нелюдських умов утримання і закликано державу запровадити ефективні внутрішні засоби правового захисту. Наступна законодавча реформа — закони № 163/2017 та № 272/2018 — запровадила превентивні та компенсаційні механізми, які набрали чинності з 1 січня 2019 року. Однак структурні недоліки в пенітенціарній системі Молдови залишаються: станом на січень 2024 року кількість ув’язнених становила близько 5695 осіб, причому непропорційно велика кількість з них — засуджені до довічного ув’язнення. З сімнадцяти рішень ЄСПЛ, винесених проти Молдови лише у 2024 році, п’ятнадцять визнали принаймні одне порушення Конвенції.
У більш широкому сенсі, Суд нещодавно продемонстрував готовність розглянути структурний аспект неформальних ієрархій ув’язнених. У справі«D проти Латвії» (2024) Суд встановив порушення статті 3 Конвенції, яке виникло через те, що держава не вжила комплексних заходів проти системної неформальної ієрархії у в’язницях, і наказав вжити загальних заходів для вирішення основної проблеми. Справа «Петров проти Молдови» спонукає до подальших кроків: поєднання аналізу ієрархії зі статтями 4 та 9 і трактування сукупного ефекту обмежень, накладених кастовою системою, як багатовимірного порушення, а не як окремої скарги на умови утримання під вартою.
З точки зору ЄКЗК, ця справа має безпосереднє значення. ЄКЗК задокументував неформальні ієрархії ув’язнених у багатьох східноєвропейських системах утримання під вартою і послідовно рекомендував державам вживати активних заходів для їх усунення. Висновок Суду про порушення, що охоплює статтю 4 Конвенції, створив би потужну нормативну синергію між судовою та превентивною гілками правозахисної системи Ради Європи.
ВИСНОВОК
Рішення у справі «Петров проти Молдови» є значним внеском у розвиток судової практики ЄСПЛ щодо умов утримання під вартою та відповідальності держави за дії недержавних суб’єктів у місцях позбавлення волі. Одночасно застосовуючи статті 3, 4, 9 та 14 Конвенціїу контексті неформальної кастової системи у в’язницях, ця справа надає Суду можливість сформулювати комплексні стандарти, що регулюють ліквідацію неформальних в’язничних ієрархій— стандарти, які мають значення далеко за межами Молдови.
