0
0
As of today, the relations between the Ukrainian and Russian professional criminal worlds and the respective informal prison hierarchies remain those of a colony and a metropolis, where the latter is making every effort to keep the former “colony” (as well as other “colonies”) under its control, using all possible political tools, technologies and levers of influence, as a result of which Russia has acquired the characteristics of not even a police state or even a carceral state, but a prison state.
A prison state is not about the number of prisons, the number of prisoners, or the number of prison staff. It is about the approval and internal perception by Russian citizens of the idea that the state should be governed “po ponuatiyam (“by criminal and prison concepts”), where a separate, rather large group of citizens should be imprisoned, but the rest of the citizens should be only “temporarily and conditionally escorted”.
The official Russian authorities cannot but use these channels of penetration into Ukrainian “territory” – in the broadest sense of the word – to further support their post-colonial policy, which is becoming increasingly unsuccessful in view of the European and Euro-Atlantic vector of development of Ukrainian society, finally formed after Russia’s latest armed attack on Ukraine.
When analyzing the phenomenon of the AUE subculture, it should be noted that it would be a mistake to analyze this phenomenon and the corresponding movement only as a form of youth subculture, as is generally believed in Ukraine. Under current socio-political conditions, such a narrowed approach is a dangerous speculation. Based on the results of this study, we can confidently state that the AUE is not a subculture, but rather a culture that is part of the national Russian culture. Moreover, we can even say that it is not a component, but rather the AUE culture of Russian society.
**************************************************
Станом на сьогодні відносини між українським та російським професійним злочинним світом та відповідними неформальними в’язничними ієрархіями залишаються відносинами колонії та метрополії, де остання з усіх зусиль намагається залишити колишню «колонію» (так само як й інші «колонії») під контролем, використовуючи для цього усі можливі політичні інструменти, технології та важелі впливу, внаслідок чого Росія набула характеристик навіть не police state і навіть не carceral state, проте вже prison state.
Prison state – це не про кількість в’язниць, кількість ув’язнених та кількість персоналу в’язниць.
Це – про схвалення та внутрішнє сприйняття громадянами Росії ідеї, що Держава має управлятися «по понятіям», де окрема, достатньо велика група громадян має бути ув’язнена, проте решта громадян – лише «тимчасово й умовно розконвойована».
Офіційна формальна влади Росії не може не використовувати, ігноруючи офіційні державні кордони, митні служби та прикордонні загони, ці канали проникнення на українську «територію» – у самому широкому розумінні цього слова – для подальшої підтримки своєї постколоніальної політики, яка стає дедалі більш провальною з огляду на європейський та євроатлантичний вектор розвитку українського суспільства, остаточно сформований після чергового озброєного нападу Росії на Україну.
Аналізуючи феномен АУЄ-субкультури, потрібно зауважити, що було б помилкою аналізувати цей феномен та кореспондуючий рух лише як форму молодіжної субкультури, як це здебільшого вважається в Україні. За сучасних соціально-політичних умов такий звужений підхід є небезпечною спекуляцією. За результатами проведеного дослідження можна впевнено стверджувати, що АУЄ – це, власне, не субкультура, а саме культура, що є складовою загальнонаціональної російської культури. Більше того, можна стверджувати навіть не про складову, а саме про АУЄ-культуру російського суспільства.
