State v. Johnson: the Black Gangster Disciples and the Crips (Gang Motivated Crime)

On March 13, 1990, Petitioner Antwon Lanell Johnson fired from a handgun several shots at two automobiles driven by Marvin Jones and Taifa Griffith, members of a group called the Crips, reported to be a rival gang to the Black Gangster Disciples, another gang commonly known as BGD. He fired at another automobile driven by Germaine Scott. The incident occurred in front of John Muir Elementary School in Seattle while school was in session.

On March 16, 1990, the King County Prosecuting Attorney filed an information charging Petitioner Johnson with two counts of assault in the first degree, both with deadly weapon allegations.

The case proceeded to trial upon a second amended information in the King County Superior Court before a jury in the courtroom of the Honorable Frank J. Eberharter, judge pro tempore, on June 1 and 4, 1990.

Pertinent portions of the second amended information read:

COUNT I

Accusing Antwon Lanell Johnson of the crime of assault in the first degree, committed as follows:

That the defendant Antwon Lanell Johnson, in King County, Washington, on or about March 13, 1990 with intent to inflict great bodily harm, did assault Marvin Jones with a firearm and a deadly weapon and force and means likely to produce death, to-wit: handgun; Contrary to RCW 9 A. 36.011(1)(a), and against the peace and dignity of the State of Washington.

COUNT II

Accusing Antwon Lanell Johnson of the crime of assault in the first degree, a crime based on the same conduct as another crime charged herein, which crimes were so closely connected in respect to time, place and occasion that it would be difficult to separate proof of one charge from proof of the other, committed as follows: That the defendant Antwon Lanell Johnson, in King County, Washington, on or about March 13, 1990 with intent to inflict great bodily harm, did assault Taifa Griffith with a firearm and a deadly weapon and force and means likely to produce death, to-wit: a handgun; Contrary to RCW 9 A. 36.011(1)(a), and against the peace and dignity of the State of Washington.

The information in both counts indicated that assault in the first degree as charged included the lesser offense of assault in the second degree. It further accused Antwon Lanell Johnson “at said time of being armed with a deadly weapon, to-wit; a handgun, under the authority of RCW 9.94 A. 125.”

At trial several eyewitnesses testified that Petitioner Johnson had fired at the automobiles and fled from the scene. These witnesses included William Robbins, a parent picking up his child from school at the time of the shooting; Roy Dunn, a crossing guard who observed the shooting and collected from the street several spent cartridges following the shooting; Germaine Scott, a member of the Crips and driver of a third automobile which escaped from the shooting; and Marvin Jones.

Marvin Jones testified that he and Taifa Griffith were members of the Crips gang; that they were on Black Gangster Disciples (BGD) “turf” on Horton Street near John Muir Elementary School talking to some girls; that four members of the BGD gang (Petitioner Johnson was not in the group) saw them and everyone “flashed” their respective “gang signs”; that one of the BGDs ran away from the group; that he and two other Crips got into their automobiles to follow the BGD because they believed he had gone to get a gun; that Petitioner Johnson jumped from some bushes and fired at two of the three automobiles driven by the Crips in front of John Muir Elementary School; and that all the Crips fled from the scene in their automobiles.

Germaine Scott testified that during the shooting he observed Petitioner Johnson near the BGD who had earlier run away from the group.

During closing argument by the State, there was a loud outburst in the courtroom by an unidentified woman in the audience. Petitioner referred to her several times in the jury’s presence as “mom“.

In part, the woman exclaimed: “it ain’t fair! This is not fair. They are just a bunch of gang-bangers!”

She then declared: “all I want you jurors to know is that Martin, their Cripps. Their crabs. Their gang bangers. My son ain’t no gang banger, honey …”.

The woman was removed from the courtroom. Defense counsel moved for a mistrial. The court denied the motion and instructed the jury “not to consider anything that was stated by the person who was sitting in the bench in the rear of the courtroom, as it has absolutely nothing to do with the charges made against the defendant here or of any verdict you may arrive at.”

On June 5, 1990, the jury found Petitioner Johnson “guilty” of one count of assault in the first degree and one count of the lesser included offense of assault in the second degree. The jury also found on both counts that Petitioner was armed with a deadly weapon.

At the sentencing hearing on August 13, 1990, Seattle Police Officer Dale Williams related a prior encounter with Petitioner Johnson.

He testified that on July 20, 1989 (approximately 9 months prior to the shooting in this case) he arrested two members of the Crips gang who were chasing Petitioner Johnson; that Petitioner had not committed any offense and was not arrested; that at the scene of the arrest Petitioner “flashed” what are characterized as “gang signs” at the Crips, acted in a boastful manner, and told the two Crips they should not enter BGD “turf” in the future; and that later Petitioner told him in a proud manner that he was a member of the BGDs.

Detective Paul Pomerville, a member of the Seattle Police Gang Task Force and an “expert on street gangs“, testified at the sentencing proceeding.

He stated that in general a “street gang” is a subcultural group with distinct beliefs, values, behavior, art, dress, and written, verbal and nonverbal forms of communication; that the most important value is image or reputation; that reputation is gained by perpetrating acts of violence upon police and rival gangs or through suffering violence during initiation into a gang; and that status and leadership within the group is achieved by committing acts of violence. He also stated that criminal conduct is an integral part of street gang activity; and that its primary focus is to control a geographical area or “turf” where the group can exercise a monopoly control over drug traffic. He also mentioned that one theory explaining the reason for gang membership is breakdown of the family and that the gang becomes a surrogate family providing structure and values. He also testified that he was familiar with Seattle street gangs and that there had been recent violence among them over “turf“.

On September 7, 1990, Judge Eberharter signed a judgment and sentence. Petitioner Johnson had an offender score of 3. After determining that “substantial and compelling reasons exist which justify a sentence above/below the Standard range for Count(s) I & II”, the court imposed upon Petitioner an exceptional sentence of 170 months’ incarceration for assault in the first degree, to run concurrently with an exceptional sentence of 50 months’ incarceration for assault in the second degree.

The court also entered findings of fact and conclusions of law as follows:

FINDINGS OF FACT

1. Antwon Johnson is a known member of the Black Gangster Disciples (BGD’s) street gang. His membership with this gang predated the assaults.

2. The named victims were members of the Crips street gang. The Crips and BGD’s are rival organizations.

3. The purposes of these gangs are narcotics trafficking and the commission of violent offenses.

4. The BGD’s are structured with a hierarchy among its members. A member elevates his position in this hierarchy and enhances his status by committing violent acts against rival gang members.

5. Antwon Johnson committed these assaults against rival gang members in an attempt to assert BGD dominance over the Crips and to advance his own position within the BGD organization.

6. The impact of the defendant’s assaults went far beyond the intended victims.

7. The defendant opened fire on gang members immediately next to a public elementary school that was in session.

8. As a result of the defendant’s actions, children have become frightened to go to school and parents fearful that their children are not safe while at the school.

9. The defendant invaded the community’s zone of safety.

CONCLUSIONS OF LAW

1. Jurisdiction is properly before this court.

2. These crimes were gang-motivated. The court finds this to be an aggravating factor which justifies going beyond the presumptive standard range.

3. The invasion of the community’s zone of safety is an aggravating factor which justifies going beyond the presumptive standard range.

4. As to Count I, the defendant is sentenced to 170 months. As to Count II, he is sentenced to 50 months. Count I & II are to run concurrently.

On October 4, 1990, Petitioner Johnson filed a Notice of Appeal to the Court of Appeals, Division One, claiming the trial court erred in imposing an exceptional sentence because of “gang motivation“. On April 26, 1993, the Court of Appeals, the Honorable Jack P. Scholfield writing, issued its decision affirming the judgment and sentence.

On June 14, 1993, Petitioner filed in this court a Petition for Discretionary Review of the decision of the Court of Appeals. He claims, among other things, that the sentencing court and the Court of Appeals erred in concluding there was “gang motivation” for the shooting justifying imposition of an exceptional sentence above the standard range. He claims it is “constitutionally impermissible” to punish him “solely based upon his association with” the BGD gang. Petitioner also filed a pro se brief in which he claims the trial court permitted other violations of his constitutional rights. This court granted review on October 6, 1993.

QUESTIONS PRESENTED

The questions presented in this case are whether the Court of Appeals erred in affirming the trial court in imposition of an aggravated exceptional sentence under the Sentencing Reform Act of 1981 based upon “gang motivation” incident to a shooting in the area of an elementary school and upon community impact of the shootings (violation of the “community’s zone of safety“); and in denial of a motion for mistrial after a courtroom disturbance in the presence of the jury caused by a verbal outburst from a woman in the audience during the trial.

DISCUSSION

Review of an exceptional sentence is governed by RCW 9.94A.210(4).

An appellate court analyzes the appropriateness of an exceptional sentence by determining (1) whether the reasons given for it are supported by the evidence in the record under a “clearly erroneous” standard of review; (2) whether the reasons given for the exceptional sentence justify departure from the standard range as a “matter of law”; and (3) whether the exceptional sentence is clearly too excessive *66 or too lenient under an “abuse of discretion” standard of review.

RCW 9.94A.390(2) lists several aggravating factors the trial court may consider in imposing an exceptional sentence. They are not exclusive and are illustrative only.[20] None of the factors listed seem to apply in this case. The justification given by the trial court must then be tested against reasons not specified in the illustrations, but allowable under RCW 9.94A.210(4) and (5), which provide:

(4) To reverse a sentence which is outside the sentence range, the reviewing court must find: (a) Either that the reasons supplied by the sentencing judge are not supported by the record which was before the judge or that those reasons do not justify a sentence outside the standard range for that offense; or (b) that the sentence imposed was clearly excessive or clearly too lenient. (5) A review under this section shall be made solely upon the record that was before the sentencing court….

Petitioner Johnson challenges only the sentencing court’s use of “gang motivation” and “community impact” as justification for the exceptional sentence. He does not claim the exceptional sentence is clearly excessive.

This court must scrupulously avoid accepting without evidence that an accused person is a participant in a group which constitutes a street “gang” and that the “gang” is involved in criminal activity. We must then have a fair definition of “gang” and must determine that criminal activity by individuals or groups constituting a gang is clearly established by competent evidence upon the record. We adopt the Black’s Law Dictionary definition of “gang” as “[a]ny company of persons who go about together or act in concert; in modern use, mainly for criminal purposes.”

Gang Motivation as Basis for Exceptional Sentence

Petitioner claims an aggravated exceptional sentence was imposed upon him solely because of his association with or membership in the BGD street gang. If that evidence were not relevant to the issues at trial and at sentencing, the punishment would then constitute a violation of the First Amendment right of freedom of association as declared by the United States Supreme Court in Dawson v. Delaware.

However, the evidence is relevant to the issues in this case.

In Dawson, the defendant was sentenced to death, upon a jury verdict, for aggravated murder committed after his escape from a Delaware prison. At sentencing evidence was admitted that he was a member of the Aryan Brotherhood prison gang.

The United States Supreme Court concluded: «The Constitution does not erect a per se barrier to the admission of evidence concerning one’s beliefs and associations at sentencing simply because those beliefs and associations are protected by the First Amendment».

Under Dawson, then, in general, and as a “matter of law“, relevant evidence of a person’s beliefs and associations is admissible at a sentencing hearing without amounting to a constitutional violation. Thus, in this case, the trial court did not err in considering Petitioner Johnson’s association with a “gang” in determining applicability of an aggravated exceptional sentence.

The Court in Dawson observed that the “narrowness of the stipulation” made prior to the sentencing hearing allowed only a general statement concerning the nature of the Aryan Brotherhood prison gang. The stipulation provided:

The Aryan Brotherhood refers to a white racist prison gang that began in the 1960’s in California in response to other gangs of racial minorities. Separate gangs calling themselves the Aryan Brotherhood now exist in many state prisons including Delaware.

The Court noted that the State by stipulation agreed to present no other evidence concerning the Aryan Brotherhood or the chapter in which the defendant held membership. It noted that no evidence was presented to connect general Aryan Brotherhood beliefs with the defendant’s motivation for committing the aggravated murder of a woman after his escape from prison. The Court thus concluded that evidence of beliefs and associations of the defendant was irrelevant to his commission of the murder, and remanded to the Supreme Court of Delaware for its consideration whether the error was harmless under Delaware law.

In this case, Detective Pomerville testified at sentencing as an “expert” on “street gangs“. He stated that in general the primary activity of a “street gang” is commission of crime and that status and leadership in the group is achieved by committing acts of violence against rival gangs and police. He also stated that the primary focus of a street gang is to control a geographical area “turf” where the group can exercise monopoly control over drug traffic.

This kind of determinative definition has been challenged by several scholars.

However, at least two states with pronounced “criminal gang activity” have legislatively adopted similar definitions and mandatory enhanced sentences for “criminal gang activity“. These statutes have been criticized as well. The Washington Legislature has not enacted any statute defining “street gang” and no Washington statute specifically addresses “street gang activities“.

Detective Pomerville also testified he was familiar with Seattle street gangs and that there had been recent violence among them over “turf“.

Under Dawson, such expert testimony, without more, would not be relevant to commission of an offense even when the defendant acknowledges gang membership. However, it does become relevant when connected to the defendant’s motivation for committing a crime.

In this case, the evidence established that Petitioner Johnson’s association with the BGD gang was also his motivation for shooting at members of a rival gang. There was evidence at trial establishing that he was associated with the BGD, and that the victims were members of the Crips, a rival gang. Evidence at the sentencing hearing established that Petitioner Johnson had taken an active role in protecting BGD “turf” from invasion by Crips members about 9 months prior to the shooting in this case. He was responsible for the arrest of two Crip members, had “flashed” gang signs at them during the arrest and warned them to stay off BGD “turf”; and had later boasted to the arresting officer that he was a member of the BGDs.

There was also evidence at trial that the March 13, 1990 shooting occurred immediately after several BGD members observed several Crips members on BGD “turf”, that they had all “flashed” gang signs, and that one of them had run away and shortly reappeared with Petitioner Johnson, who carried a handgun. The weight of the evidence supports the conclusion reached by the trial court and affirmed by the Court of Appeals that the shooting was “gang motivated”. The conclusion of the trial court was not “clearly erroneous”.

Petitioner also claims that findings of fact 4 and 5 are not supported by the evidence. He is not correct. The trial court found:

The BGD’s are structured with a hierarchy among its members. A member elevates his position in this hierarchy and enhances his status by committing violent acts against rival gang members. Antwon Johnson committed these assaults against rival gang members in an attempt to assert BGD dominance over the Crips and to advance his own position within the BGD organization.

Detective Pomerville testified at sentencing that gangs generally seek to enhance their ability to maintain “turf” and a drug trafficking monopoly within that “turf” by committing acts of violence against members of rival gangs who invade that “turf”. He also testified that domination within a gang is achieved by committing acts of violence upon members of rival gangs. There was also testimony at sentencing by Officer Williams that Petitioner Johnson had previously taken an active role in protecting BGD “turf” from invasion by the Crips.

This evidence is sufficient to find acts of violence by Petitioner Johnson, a member of one gang, the BGDs, against members of a rival gang, the Crips, which would tend to enhance the image and reputation of the BGDs. This is the essence of findings of fact 4 and 5. The conclusion by the trial court that the shooting was “gang motivated” is supported by the evidence and is not “clearly erroneous”.

Gang Activities and the “Real Facts” Doctrine

Petitioner also claims the sentencing court violated the “real facts” doctrine[33] in making finding of fact 5. He claims that if the finding were true, the State should have charged him with violating RCW 9 A. 82.060(1)(a) and (b), leading organized crime, or RCW 9 A. 28.040, criminal conspiracy. This is a specious assertion which is without merit.

RCW 9 A. 82.060 provides in relevant part:

(1) A person commits the offense of leading organized crime by: (a) Intentionally organizing, managing, directing, supervising, or financing any three or more persons with the intent to engage in a pattern of criminal profiteering activity; or (b) Intentionally inciting or inducing others to engage in violence or intimidation with the intent to further or promote the accomplishment of a pattern of criminal profiteering activity.

Petitioner ignores the legislative specification of the crime (“leading organized crime”) stated in subsection (1). It is clear that the statute is intended to apply to persons who “lead” organized crime, rather than to all persons in a group who commit crimes. There was no evidence that Petitioner was a “leader” in the BGDs. Neither subsection (a) nor (b) applies to him. Also, there was no evidence that Petitioner was organizing, managing, directing, supervising, or financing anyone with the intent to engage in a pattern of profiteering activity. Subsection (1)(a) of the statute clearly does not apply to him.

Petitioner Johnson claims that “gang motivation” for any crime necessarily includes subsection (1)(b) of the statute. He cites finding of fact 3 which reads:

The purposes of [the BGD and the Crips] gangs are narcotics trafficking and the commission of violent offenses.

Petitioner argues that commission of any act of violence against any member of a rival gang necessarily incites others to commit acts of violence in retaliation. He concludes that the resulting violence is gang activity, which includes criminal profiteering. Therefore, he claims, gang activity should be charged as criminal conspiracy or as leading organized crime. He ignores the plain language of subsection (1)(b) of RCW 9 A. 82.060. It requires that the person who incites others to commit violence must also intend to profit by its commission and must also intend that those acts of violence be directed at persons with opposing interests.

Petitioner’s actions in this case do not constitute the crime of leading organized crime under subsection (1)(b) of the statute. Although his act of violence may have in some manner benefited the entire BGD gang, Petitioner committed the act as an individual. There is no evidence that he incited or induced any other member of the BGDs to commit acts of violence.

Criminal conspiracy is governed by RCW 9 A. 28.040, which provides in relevant part:

(1) A person is guilty of criminal conspiracy when, with intent that conduct constituting a crime be performed, he agrees with one or more persons to engage in or cause the performance of such conduct, and any one of them takes a substantial step in pursuance of such agreement. ….

There is absolutely no evidence in the record, by admission or otherwise, that Petitioner Johnson agreed with one or more persons to commit the assaults for which he was prosecuted. Thus there was no basis for charging him with criminal conspiracy.

The State properly did not charge Petitioner with leading organized crime under RCW 9 A. 82.060(1)(a) or (b), and properly did not charge him with criminal conspiracy under RCW 9 A. 28.040. We therefore conclude that the sentence in this case does not violate the “real facts” doctrine.

Community Impact as Basis (for Exceptional Sentence)

Petitioner claims the sentencing court erred in basing his aggravated exceptional sentence upon the community impact of his crimes. The trial court found:

…. 6. The impact of the defendant’s assaults went far beyond the intended victims. 7. The defendant opened fire on gang members immediately next to a public elementary school that was in session. 8. As a result of the defendant’s actions, children have become frightened to go to school and parents fearful that their children are not safe while at the school. 9. The defendant invaded the community’s zone of safety.

Petitioner cites State v. Cuevas-Diaz for the proposition that impact of a crime on the community at large is not a sufficient basis for an aggravated exceptional sentence. The court in that case stated:

The trial court also relied on the impact of the offense on the victim and the community at large as a reason for the exceptional sentence. In our opinion, neither impact provides a basis for an exceptional sentence. We recognize that the crime victim as well as the community suffer from criminal acts; however, such impact is foreseeable and it exists in any case.

That language would upon first reading seem to eliminate community impact as a basis for an exceptional sentence in any case. However, as the Court of Appeals pointed out in this case, “[t]here is no indication from the Cuevas-Diaz opinion as to what evidence, if any, the sentencing court had before it demonstrating actual community impact or fear.”

In this case, there was evidence of fear in the children and their parents at the John Muir Elementary School because the shooting occurred in front of the school while classes were in session and close to release time for the day. Petitioner lived across the street from the school and foreseeably should have known that school was in session. The Court of Appeals concluded that “the evidence of distinctive community impact is simply more compelling here than in Cuevas-Diaz.”

This court has not previously addressed the issue of community impact of a crime as a basis for imposing an aggravated exceptional sentence. However, it has upheld as constitutional statutes imposing mandatory enhanced sentences for drug offenses committed in specified proximity to schools and school bus stops. The reasoning of the Court of Appeals in this case is consistent with our approval of statutory sanctions designed to protect school children from drug trafficking. There is no direct statutory basis for an enhanced penalty in this case except as may be justified under the Sentencing Reform Act of 1981.

The court in Cuevas-Diaz affirmed an exceptional sentence for different, but similar, reasons. It stated that “the trial judge’s findings relating to the impact of the defendant’s activities on others, i.e., the children of the assault victim” provided justification for the exceptional sentence under State v. Barnes and State v. Crutchfield.

The Court of Appeals in Cuevas-Diaz stated: «To provide support for an exceptional sentence, the defendant’s actions must have had an impact on … “other persons” of a *75 destructive nature that is not normally associated with the commission of the offense in question and this impact must be foreseeable to the defendant».

The court in Cuevas-Diaz noted the trial court found the victim’s children were traumatized by being in the house when their mother was sexually assaulted by the defendant, and compared those facts to Barnes, where the “other persons” were children in the house during a stabbing incident. The court also stated that “such a result is foreseeable to persons who unlawfully enter the private residence of another and commit an assault. Furthermore, the resulting trauma to the children distinguishes this offense from other assaults.” The court concluded that “the impact of the offense on the children of the assault victim, alone, supports the exceptional sentence.”

In this case, the sentencing court found that the shooting by Petitioner Johnson occurred “immediately next to a public elementary school that was in session“. There was testimony that witnesses to the shooting included children about to be released from school and their parents. The court also found that the children are now afraid to attend school and that parents fear for the safety of their children while at school.

Any person who discharges a deadly weapon at persons fleeing in automobiles in the immediate vicinity of a public elementary school while classes are in session should reasonably foresee that other persons, that is, children and their parents, who are not necessarily the intended victims, would be traumatized by those actions. As in Cuevas-Diaz, the resulting trauma to the children and their parents in this case distinguishes the offense from other assaults.

We agree with the reasoning and conclusions of the Court of Appeals in Cuevas-Diaz, and conclude in this case that the impact of the shooting by Petitioner Johnson upon the *76 children and their parents at the John Muir Elementary School supports a conclusion that the community impact of Petitioner’s actions justifies the aggravated exceptional sentence imposed upon him.

Mistrial

Petitioner Johnson claims error by the trial court in denying his motion for mistrial based upon an outburst by a woman during the State’s closing argument in which she uttered angry words. She was eventually escorted out of the courtroom. He argues that her lack of self-control could have been associated with him since he called her “mom” several times, and could have caused the jury to infer that he might also lose his self-control and would more likely have committed the offenses for which he was being prosecuted.

In determining whether a trial court abused its discretion in denying a motion for mistrial, this court will find abuse “only `when no reasonable judge would have reached the same conclusion.'”

“The trial court should grant a mistrial only when the defendant has been so prejudiced that nothing short of a new trial can insure that the defendant will be tried fairly. Only errors affecting the outcome of the trial will be deemed prejudicial.”[49] In determining the effect of an irregular occurrence during trial, we examine “(1) its seriousness; (2) whether it involved cumulative evidence; and (3) whether the trial court properly instructed the jury to disregard it.”

In this case the unidentified woman directed her remarks to the jury and the judge. She insulted the State’s witnesses and asserted that her “son” was not a gang member. As the Court of Appeals observed, the comments “though likely startling, were not inherently prejudicial” to Petitioner.

We fully agree with that court that “[t]here is no basis for concluding that the jury believed Johnson was more likely to be guilty of assault simply because it observed an agitated woman, who was purportedly Johnson’s mother, insult state witnesses.”

The trial court properly instructed the jury to disregard the outburst. A jury is presumed to follow the court’s instructions. The trial court did not abuse its discretion in denying Petitioner Johnson’s motion for mistrial.

Miscellaneous Claims

Petitioner filed a pro se supplemental brief in which he claims several violations of his rights by the trial court. He claims he was not allowed to confront the witnesses against him because one of the persons whose fleeing automobile he penetrated with bullets, Taifa Griffith, was not available at trial. This claim is without merit. The testimony of four eyewitnesses was sufficient to prove beyond a reasonable doubt that Petitioner committed an assault against the absent Taifa Griffith.

Petitioner also claims the court allowed the prosecutor to elicit “perjured” testimony from Marvin Jones, named as the victim in count I, who testified at trial, because Mr. Jones had stated prior to trial that he believed 8 to 10 rounds were fired by Petitioner, when in fact there were only 4; and because Mr. Jones stated he did not believe that at the time of the shooting Petitioner was shooting at him, but later did realize Petitioner was shooting at him. This claim is without merit. The evidence establishes beyond a reasonable doubt that Petitioner fired a handgun, a deadly weapon, at Marvin Jones. The actual number of rounds fired is irrelevant. The later realization by Mr. Jones that he was being fired upon is not a contradiction of his initial belief that he was not a target. It merely represents his belief at different points in the rapid sequence of the shooting. The evidence is clear that the fleeing automobiles occupied by Marvin Jones and Taifa Griffith had bullet holes and shattered windows caused by bullets fired from a handgun operated by Petitioner.

Petitioner also claims there were several instances of prosecutorial misconduct because the prosecutor injected his own subjective beliefs at trial. Each of these claims is without merit and each can be explained in the context of the entire record of proceedings.

Petitioner then claims he had ineffective assistance of counsel because counsel permitted violation of his rights. This claim is without merit. The record does not support a conclusion that any of Petitioner’s rights were violated.

SUMMARY AND CONCLUSIONS

The evidence supports the trial court’s findings of fact and conclusions of law relating to “gang motivation” and “community impact“. Nine months prior to the shooting Petitioner boasted to a Seattle police officer that he was a member of the Black Gangster Disciples (BGD) “street gang“.

There was testimony that at that time Petitioner had taken action to protect BGD “turf” from invasion by members of the Crips, a rival “gang“.

The testimony in this case was that the shooting occurred immediately following a confrontation between members of the BGDs and the Crips on BGD “turf”.

There was also testimony that the shooting occurred in the immediate vicinity of John Muir Elementary School during school hours and that children and parents in the community have since become fearful and anxious about their safety at the school.

The findings by the trial court support the aggravated exceptional sentence imposed upon Petitioner Johnson which an appellate court must affirm unless it is “clearly erroneous”.

The United States Supreme Court in Dawson v. Delaware concluded that evidence of associations and beliefs is admissible at sentencing if it is relevant to the defendant’s motivation for committing the charged offense. Also, this court has upheld statutorily enhanced sentences imposed for some crimes committed within 1,000 feet of a school and aggravated exceptional sentences for crimes where “other persons“, especially children, were traumatized by the crime.

The State did not violate the “real facts” concept of RCW 9.94A.370(2) and State v. Barnes supra, in not charging Petitioner with “leading organized crime” or with criminal conspiracy. Neither the evidence nor the findings in this case constitutes the crime of “leading organized crime”, which requires inciting violence to accomplish “a pattern of criminal profiteering activity” under RCW 9 A. 82.060(1)(a) and (b), nor criminal conspiracy under RCW 9 A. 28.040. There was no evidence that Petitioner Johnson was a leader in the Black Gangster Disciples. There was no evidence of a conspiracy.

The trial court did not err in denying Petitioner’s motion for mistrial because of the outburst by the woman in the courtroom. The outburst did not prejudice the jury against Petitioner Johnson and, besides, the court properly and adequately instructed the jury to disregard it.

Petitioner’s pro se claims are also without merit.

We affirm the decision of the Court of Appeals which affirmed the aggravated exceptional sentence imposed upon Petitioner Antwon Lanell Johnson by the King County Superior Court.

State v. Johnson, 124 Wn.2d 57 (1994). 873 P.2d 514. No. 60583-1. The Supreme Court of Washington, En Banc. May 26, 1994.

********************************

State v. Johnson: the Black Gangster Disciples and the Crips (злочин, пов’язаний з бандою)

13 березня 1990 року заявник Антуан Ланелл Джонсон зробив кілька пострілів з пістолета по двох автомобілях, якими керували Марвін Джонс та Тайфа Гріффіт, члени угруповання під назвою Crips, яке конкурувало з Black Gangster Disciples, іншим угрупованням, більш відомим як the BGD. Він обстріляв інший автомобіль, за кермом якого був Джермейн Скотт. Інцидент стався перед початковою школою Джона М’юїра в Сіетлі під час шкільних занять.

16 березня 1990 року прокурор округу Кінг звинуватив заявника Джонсона за двома пунктами нападу першого ступеня – в обох випадках із застосуванням смертоносної зброї.

Справа була передана на розгляд до Вищого суду округу Кінг, який відбувся 1 і 4 червня 1990 року в суді присяжних під головуванням судді pro tempore Френка Еберхартера.

ПУНКТ І

Звинувачення Антуана Ланелла Джонсона у злочині нападу першого ступеня, вчиненого наступним чином:

Обвинувачений Антуан Ланелл Джонсон в окрузі Кінг, штат Вашингтон, приблизно 13 березня 1990 року з наміром заподіяти тяжкі тілесні ушкодження напав на Марвіна Джонса з вогнепальною зброєю і силою та засобами, здатними спричинити смерть, а саме: пістолетом; всупереч RCW 9 A. 36.011(1)(a), а також проти миру та спокою штату Вашингтон.

ПУНКТ II

Звинувачуючи Антуана Ланелла Джонсона у злочині нападу першого ступеня, злочині, що ґрунтується на тій самій поведінці, що й інший інкримінований йому злочин, причому ці злочини були настільки тісно пов’язані між собою за часом, місцем та обставинами, що було б важко відокремити докази одного звинувачення від доказів іншого, вчиненого в наступному порядку: «Обвинувачений Антуан Ланелл Джонсон в окрузі Кінг, штат Вашингтон, приблизно 13 березня 1990 року з наміром заподіяти тяжкі тілесні ушкодження напав на Тайфу Гріффіт із застосуванням вогнепальної зброї та сили і засобів, здатних спричинити смерть, а саме: пістолета; всупереч RCW 9 A. 36.011(1)(a), а також проти миру та спокою штату Вашингтон».

Інформація в обох пунктах вказувала на те, що напад першого ступеня, який інкримінувався, включав у себе менш тяжкий злочин – напад другого ступеня.

Крім того, Антуан Ланелл Джонсон був звинувачений у тому, що «у зазначений час він був озброєний смертоносною зброєю, а саме пістолетом, відповідно до статті 9.94 A.125 Кодексу законів штату Вашингтон».

Під час судового розгляду кілька свідків показали, що заявник Джонсон стріляв по автомобілях та втік з місця події.

Серед цих свідків були: Вільям Роббінс, батько, який забирав свою дитину зі школи під час стрілянини; Рой Данн, охоронець перехрестя, який спостерігав за стріляниною та зібрав з вулиці кілька стріляних гільз після стрілянини; Джермейн Скотт, член the Crips та водій третього автомобіля, який втік з місця стрілянини; і Марвін Джонс.

Марвін Джонс показав, що він і Тайфа Гріффіт були членами the Crips, що вони перебували на «території» the Black Gangster Disciples на вулиці Хортон-стріт біля початкової школи Джона М’юїра, розмовляючи з дівчатами; що четверо членів банди the Black Gangster Disciples (заявник Джонсон не був у групі) побачили їх, і всі «блиснули» відповідними «бандитськими знаками»; що один з the Black Gangster Disciples втік від групи; що він і двоє інших Crips сіли в свої автомобілі, щоб переслідувати BGD, оскільки вони вважали, що він пішов за зброєю; що заявник Джонсон вистрибнув з кущів і вистрілив у два з трьох автомобілів, якими керували Crips перед початковою школою Джона М’юїра; і що всі the Crips втекли з місця події на своїх автомобілях.

Джермейн Скотт показав, що під час стрілянини він бачив заявника Джонсона біля the Black Gangster Disciples, який раніше втік від групи.

Під час заключної промови прокурора у залі суду пролунав гучний вигук невідомої жінки, яка перебувала в залі. Заявник кілька разів у присутності присяжних назвав її «мамою». Зокрема, жінка вигукнула: “Це несправедливо! Це несправедливо. Вони просто купка бандитів!». Потім вона заявила: “Все, що я хочу, щоб ви, присяжні, знали, це те, що Мартін, їхні каліки. Їхні «краби». Їхні бандити. Мій син не бандит, люба…».

Жінку видалили із зали суду. Захисник подав клопотання про порушення судового процесу. Суд відхилив клопотання та наказав присяжним «не брати до уваги нічого з того, що було сказано людиною, яка сиділа на лаві в задній частині залу суду, оскільки це не має абсолютно ніякого відношення до звинувачень, висунутих проти обвиунваченого тут, або до будь-якого вердикту, до якого ви можете прийти».

5 червня 1990 року присяжні визнали заявника Джонсона «винним» за одним пунктом звинувачення в нападі першого ступеня і за одним пунктом менш тяжкого злочину – нападу другого ступеня. Присяжні також встановили за обома пунктами, що заявник був озброєний летальною зброєю.

На слуханні справи 13 серпня 1990 року офіцер поліції Сіетла Дейл Вільямс розповів про попередню зустріч із заявником Джонсоном.

Він показав, що 20 липня 1989 року (приблизно за 9 місяців до стрілянини у цій справі) він заарештував двох членів банди the Crips, які переслідували заявника Джонсона; що заявник не вчинив жодного правопорушення і не був заарештований; що на місці арешту заявник «блиснув» тим, що характеризується як «бандитські знаки», перед членами банди the Crips, поводився хвалькувато і сказав двом членам банди the Crips, щоб вони більше не заходили на «територію» the Black Gangster Disciples; і що пізніше заявник з гордістю сказав йому, що він був членом the Black Gangster Disciples.

Детектив Пол Помервілль, член оперативної групи поліції Сіетла по боротьбі з бандитизмом та «експерт з вуличних банд», надав свідчення під час винесення вироку.

Він заявив наступне:

«Загалом «вулична банда» – субкультурна група з особливими переконаннями, цінностями, поведінкою, мистецтвом, одягом, письмовими, вербальними та невербальними формами спілкування. Найважливішою цінністю є імідж або репутація. Репутація здобувається шляхом вчинення актів насильства над поліцією та конкуруючими бандами або через насильство під час вступу до банди. Статус та лідерство в групі досягаються шляхом вчинення актів насильства. Злочинна поведінка є невід’ємною частиною діяльності вуличних банд, і що її основним завданням є контроль над географічною територією або «територією», де група може здійснювати монопольний контроль над наркотрафіком. Однією з теорій, яка пояснює причину членства в банді, є розпад сім’ї, і що банда стає сурогатною сім’єю, яка забезпечує структуру та цінності».

Він також засвідчив, що знайомий з вуличними бандами Сіетла і що між ними нещодавно відбулися сутички за «територію».

7 вересня 1990 року суддя Еберхартер підписав рішення та вирок. Заявник Джонсон мав 3 бали. Визначивши, що «існують суттєві та переконливі причини, які виправдовують вирок, вищий/нижчий за стандартний діапазон для пунктів I та II», суд призначив заявнику виняткове покарання у вигляді 170 місяців позбавлення волі за напад першого ступеня, що відбуватиметься одночасно з винятковим покаранням у вигляді 50 місяців позбавлення волі за напад другого ступеня.

Суд також встановив наступні фактичні обставини справи та зробив наступні правові висновки:

ВИСНОВКИ З ФАКТІВ

1. Антуан Джонсон – відомий член вуличної банди the Black Gangster Disciples. Його членство в цій банді передувало нападам.

2. Названі жертви були членами вуличної банди the Crips. Банди the Crips та the Black Gangster Disciples є конкуруючими організаціями.

3. Цілями цих банд є торгівля наркотиками та вчинення насильницьких злочинів.

4. У структурі the Black Gangster Disciples існує ієрархія між її членами. Член банди підвищує свою позицію в цій ієрархії та зміцнює свій статус шляхом вчинення насильницьких дій проти членів конкуруючого угруповання.

5. Антуан Джонсон вчинив ці напади на членів конкуруючих банд, намагаючись утвердити домінування the Black Gangster Disciples над the Crips та просунути свою власну позицію в організації the Black Gangster Disciples.

6. Вплив нападів обвинуваченого вийшов далеко за межі запланованих жертв.

7. Обвинувачений відкрив вогонь по членах банди безпосередньо біля державної початкової школи, де проходили заняття.

8. Внаслідок дій обвинуваченого діти стали боятися ходити до школи, а батьки – побоюватися, що їхні діти перебувають у небезпеці, перебуваючи в школі.

9. Відповідач вторгся до зони безпеки громади.

ПРАВОВІ ВИСНОВКИ

1. Юрисдикція належним чином визначена для цього суду.

2. Ці злочини були скоєні групою осіб. Суд вважає це обтяжуючою обставиною, яка виправдовує вихід за межі презюмованого стандартного діапазону.

3. Вторгнення до зони безпеки громади є обтяжуючою обставиною, яка виправдовує вихід за межі презюмованого стандартного діапазону.

4. За пунктом I обвинувачений засуджується до 170 місяців позбавлення волі. За пунктом II він засуджується до 50 місяців. Покарання за пунктами I і II відбуваються одночасно.

4 жовтня 1990 року заявник Джонсон подав апеляційну скаргу до апеляційного суду, стверджуючи, що суд першої інстанції помилився, призначивши виняткову міру покарання через «бандитську мотивацію».

26 квітня 1993 року апеляційний суд виніс рішення, яким підтвердив рішення суду та відповідний вирок.

14 червня 1993 року заявник подав до цього суду клопотання про перегляд рішення апеляційного суду в порядку дискреції. Він стверджує, серед іншого, що суд, який виніс вирок, і апеляційний суд помилилися, дійшовши висновку про наявність «бандитських мотивів» у стрілянині, що виправдовує винесення виняткового вироку, який перевищує стандартний діапазон. Він стверджує, що «конституційно неприпустимо» карати його «виключно на підставі його зв’язку з» бандою the Black Gangster Disciples. Заявник також подав заяву pro se, в якій стверджує, що суд першої інстанції допустив інші порушення його конституційних прав.

Суд прийняв рішення про перегляд справи 6 жовтня 1993 року.

ПОСТАВЛЕНІ ПИТАННЯ

Питання, поставлені у цій справі, полягають у тому, чи помилився апеляційний суд, підтримавши суд першої інстанції у винесенні виняткового вироку з обтяжуючими обставинами відповідно до Закону про реформування системи винесення вироків 1981 року на підставі «бандитських мотивів» інциденту зі стріляниною в районі початкової школи та впливу стрілянини на громаду (порушення «зони безпеки громади»), а також у відхиленні клопотання про порушення судового розгляду після того, як у залі суду в присутності присяжних стався безлад, спричинений словесною спалахом, викликаним вигуками жінки, яка була присутня в авдиторії впродовж судового розгляду.

ОБГОВОРЕННЯ

Перегляд вироку, винесеного за винятковими обставинами, регулюється RCW 9.94A.210(4).

Апеляційний суд аналізує доцільність виняткового покарання, визначаючи (1) чи підтверджуються наведені для нього причини доказами в матеріалах справи за критерієм «очевидної помилковості»; (2) чи виправдовують причини, наведені для виняткового покарання, відхилення від стандартного діапазону як «питання права»; і (3) чи є виняткове покарання явно надмірно суворим або надмірно м’яким за критерієм «зловживання дискреційними повноваженнями».

У RCW 9.94A.390(2) перераховано кілька обтяжуючих обставин, які суд першої інстанції може взяти до уваги при винесенні виняткового вироку. Вони не є виключними та є лише ілюстративними. Жоден з перелічених факторів, схоже, не застосовується у цій справі. Обґрунтування, надане судом першої інстанції, має бути перевірено на наявність причин, не зазначених в ілюстраціях, але допустимих відповідно до RCW 9.94A.210(4) і (5), які передбачають:

(4) Щоб скасувати вирок, який виходить за межі діапазону покарань, суд, що переглядає справу, повинен встановити: (a) або що причини, наведені суддею, який виніс вирок, не підтверджуються матеріалами справи, які були в розпорядженні судді, або що ці причини не виправдовують винесення вироку, який виходить за межі стандартного діапазону покарань за це правопорушення; або (b) що винесений вирок був явно надмірним або явно занадто м’яким; (5) Перегляд відповідно до цього розділу здійснюється виключно на підставі протоколу, який був у розпорядженні суду, що виніс вирок…..

Заявник Джонсон оскаржує лише використання судом першої інстанції «мотивації через членство у банді» та «впливу на суспільство» як обґрунтування виняткового покарання. Він не стверджує, що виняткове покарання є явно надмірним.

Цей суд повинен ретельно уникати прийняття бездоказових тверджень про те, що обвинувачений є учасником групи, яка становить «вуличну банду», і що ця «банда» бере участь у злочинній діяльності. Тоді ми повинні мати справедливе визначення поняття «банда» і визначити, що злочинна діяльність окремих осіб або груп, які складають банду, чітко встановлена компетентними доказами, зафіксованими в протоколах. Ми приймаємо визначення «банди», наведене в юридичному словнику Блека, як «будь-яка компанія осіб, які діють спільно або узгоджено; в сучасному розумінні, в основному, в злочинних цілях».

Мотивація банди як підстава для винесення виняткового вироку

Заявник стверджує, що виняткове покарання з обтяжуючими обставинами було винесено йому виключно через його зв’язок або членство у вуличній банді the Black Gangster Disciples. Якби ці докази не мали відношення до питань, що розглядалися в судовому процесі та при винесенні вироку, покарання становило б порушення права на свободу об’єднань, закріпленого Першою поправкою до Конституції, як це було визнано Верховним Судом США у справі Dawson v. Delaware.

Однак, докази мають відношення до питань, що розглядаються у цій справі.

У справі Dawson v. Delaware обвинувачений був засуджений до смертної кари за вердиктом присяжних за вбивство при обтяжуючих обставинах, вчинене після втечі з в’язниці штату Делавер. При винесенні вироку були визнані докази того, що він був членом в’язничної банди the Aryan Brotherhood.

Верховний Cуд США дійшов висновку: «Конституція не встановлює per se бар’єру для прийняття доказів, що стосуються переконань і асоціацій людини при винесенні вироку, тільки тому, що ці переконання і асоціації захищені Першою поправкою».

Згідно зі справою Dawson v. Delaware, відповідні докази про переконання та зв’язки особи є прийнятними під час слухання справи про винесення вироку – як в цілому, так і як «питання права», не становлячи конституційного порушення.

Таким чином, у цій справі суд першої інстанції не помилився, врахувавши зв’язок заявника Джонсона з «бандою» при визначенні застосовності виняткового покарання з обтяжуючими обставинами.

Суд у справі Dawson v. Delaware зауважив, що «вузькість формулювання», зробленого до слухання справи про винесення вироку, дозволяла зробити лише загальну заяву про характер в’язничної банди the Aryan Brotherhood.

Це положення передбачало, що the Aryan Brotherhood – це біла расистська в’язнична банда, яка виникла в 1960-х роках у Каліфорнії у відповідь на дії інших банд расових меншин. Окремі банди, які називають себе the Aryan Brotherhood, зараз існують у в’язницях багатьох штатів, включаючи Делавер.

Суд зазначив, що штат заздалегідь погодився не надавати жодних інших доказів щодо the Aryan Brotherhood або осередку, членом якого був обвинувачений. Він зазначив, що не було представлено жодних доказів, які б пов’язували загальні переконання the Aryan Brotherhood з мотивацією обвинуваченого щодо вчинення вбивства жінки при обтяжуючих обставинах після його втечі з в’язниці.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що докази переконань та зв’язків обвинуваченого не мають відношення до вчинення ним вбивства, і повернув справу до Верховного Суду штату Делавер для розгляду питання про те, чи була ця помилка нешкідливою згідно із законодавством штату Делавер.

У цій справі детектив Помервілль свідчив при винесенні вироку як «експерт» з питань «вуличних банд». Він заявив, що, як правило, основною діяльністю «вуличної банди» є вчинення злочинів, а статус і лідерство в групі досягаються шляхом вчинення актів насильства проти конкуруючих банд і поліції. Він також заявив, що основним завданням вуличної банди є контроль над географічною територією, де група може здійснювати монопольний контроль над наркотрафіком.

Такий вид визначального визначення був підданий критиці кількома вченими.

Однак принаймні два штати з яскраво вираженою «злочинною бандитською діяльністю» законодавчо прийняли подібні визначення та обов’язкове посилення покарання за «злочинну бандитську діяльність». Ці закони також зазнали критики. Законодавчі збори штату Вашингтон не ухвалили жодного закону, який би визначав поняття «вулична банда», і жоден закон штату Вашингтон не стосується конкретно «діяльності вуличних банд».

Детектив Помервілль також засвідчив, що він був знайомий з вуличними бандами Сіетла і що між ними нещодавно відбувалися сутички за «територію».

Згідно з Dawson v. Delaware, такі свідчення експерта, без додаткових свідчень, не мають відношення до вчинення злочину, навіть якщо обвинувачений визнає свою приналежність до банди. Однак вони стають важливими, коли пов’язані з мотивацією обвинуваченого щодо вчинення злочину.

У цій справі докази довели, що зв’язок заявника Джонсона з the BGD був також мотивацією його стрілянини у членів конкуруючої банди. Під час судового розгляду було надано докази того, що він був пов’язаний з the BGD, а жертви були членами конкуруючої банди– the Crips. Докази на слуханні справи про винесення вироку встановили, що заявник Джонсон брав активну участь у захисті «території» the BGD від вторгнення членів the Crips приблизно за 9 місяців до стрілянини у цій справі. Він був відповідальним за арешт двох членів the Crips, під час арешту «блимав» перед ними знаками банди і попереджав їх триматися подалі від «території» the BGD, а пізніше похвалився офіцеру, який проводив арешт, що він є членом the BGD.

Під час судового розгляду також були надані докази того, що стрілянина 13 березня 1990 року сталася одразу після того, як кілька членів the BGD помітили кількох членів the Crips на «території» the BGD, що у всіх них «миготіли» бандитські знаки, і що один з них втік, але незабаром з’явився з заявником Джонсоном, який мав при собі пістолет.

Сукупність доказів підтверджує висновок суду першої інстанції, підтверджений апеляційним судом, про те, що стрілянина була скоєна на «бандитському ґрунті». Висновок суду першої інстанції не був «явно помилковим».

Заявник також стверджує, що висновки щодо фактів 4 і 5 не підтверджуються доказами. Він не має рації.

Суд першої інстанції встановив, що структура the BGD передбачає ієрархію між її членами. Член the BGD підвищує свою позицію в цій ієрархії та зміцнює свій статус, вчиняючи насильницькі дії проти членів конкуруючої банди. Антуан Джонсон вчинив ці напади на членів конкуруючої банди, намагаючись утвердити домінування the BGD над the Crips та просунути свою власну позицію в організації the BGD.

Детектив Помервілль показав під час винесення вироку, що банди, як правило, прагнуть посилити свою здатність утримувати «територію» і монополію на торгівлю наркотиками на цій «території» шляхом вчинення актів насильства над членами конкуруючих банд, які вторгаються на цю «територію». Він також показав, що домінування в банді досягається шляхом вчинення актів насильства над членами конкуруючих банд. Під час винесення вироку офіцер Вільямс також показав, що заявник Джонсон раніше брав активну участь у захисті «території» the BGD від вторгнення the Crips.

Цих доказів достатньо для того, щоб визнати акти насильства з боку заявника Джонсона, члена банди the BGD, проти членів конкуруючої банди, the Crips, які б мали тенденцію до покращення іміджу та репутації the BGD. У цьому полягає суть висновків щодо фактів 4 і 5. Висновок суду першої інстанції про те, що стрілянина була «бандитським мотивом», підтверджується доказами та не є «явно помилковим».

Бандитська діяльність і доктрина «реальних фактів»

Заявник також стверджує, що суд, який виніс вирок, порушив доктрину «реальних фактів» при встановленні факту 5. Він стверджує, що якби цей висновок був правдивим, держава повинна була пред’явити йому звинувачення в порушенні RCW 9 A. 82.060(1)(a) і (b), керівництво організованою злочинністю, або RCW 9 A. 28.040, злочинна змова.

Це спекулятивне твердження, яке не має під собою жодних підстав.

RCW 9 A. 82.060 передбачає у відповідній частині, що (1) Особа вчиняє злочин керівництва організованою злочинністю шляхом (a) умисної організації, управління, керівництва, нагляду або фінансування будь-яких трьох або більше осіб з наміром брати участь у злочинній діяльності з метою отримання прибутку; або (b) умисного підбурювання або спонукання інших осіб до насильства або залякування з наміром сприяти або сприяти здійсненню злочинної діяльності з метою отримання прибутку.

Заявник ігнорує законодавчу специфікацію злочину («керівництво організованою злочинністю»), викладену в підрозділі (1). Очевидно, що закон призначений для застосування до осіб, які «очолюють» організовану злочинність, а не до всіх осіб у групі, які вчиняють злочини. Не було жодних доказів того, що заявник був «лідером» у банді. Ані підпункт (а), ані підпункт (b) до нього не застосовуються. Також не було доказів того, що заявник організовував, керував, спрямовував, контролював або фінансував будь-кого з наміром брати участь у діяльності, спрямованій на отримання прибутку. Підпункт (1)(а) закону явно не застосовується до нього.

Заявник Джонсон стверджує, що «бандитська мотивація» будь-якого злочину обов’язково включає в себе підпункт (1)(b) закону. Він посилається на встановлення факту 3, в якому йдеться про наступне: «Метою банд [the BGD та the Crips] є торгівля наркотиками та вчинення насильницьких злочинів».

Заявник стверджує, що вчинення будь-якого акту насильства проти будь-якого члена конкуруючої банди обов’язково підбурює інших до вчинення актів насильства у відповідь. Він робить висновок, що насильство, яке виникає в результаті, є бандитською діяльністю, яка включає в себе злочинну наживу. Тому, на його думку, бандитизм слід кваліфікувати як злочинну змову або як керівництво організованою злочинністю.

Заявник ігнорує просту мову підрозділу (1)(b) RCW 9 A. 82.060. Він вимагає, щоб особа, яка підбурює інших до вчинення насильства, також мала намір отримати вигоду від його вчинення, а також щоб зазначені акти насильства були спрямовані на осіб з протилежними інтересами.

Дії заявника у цій справі не є злочином керівництва організованою злочинністю відповідно до підпункту (1)(b) цього закону. Хоча його акт насильства міг the BGD чином принести користь усій банді the BGD, заявник вчинив його як приватна особа. Немає жодних доказів того, що він підбурював або спонукав інших членів the BGD до вчинення актів насильства.

«Злочинна змова» регулюється RCW 9 A. 28.040, який у відповідній частині передбачає

(1) Особа визнається винною у злочинній змові, якщо вона, маючи намір вчинити дії, що становлять злочин, домовляється з однією або кількома особами про вчинення або сприяння вчиненню таких дій, і будь-яка з них робить суттєвий крок на виконання такої домовленості. …

У матеріалах справи немає жодних доказів того, що заявник Джонсон домовився з однією або кількома особами про вчинення нападів, за які його було притягнуто до кримінальної відповідальності, шляхом зізнання або іншим чином. Таким чином, не було жодних підстав для звинувачення його у злочинній змові.

Держава належним чином не звинуватила заявника в керівництві організованою злочинністю відповідно до RCW 9 A. 82.060(1)(a) або (b), а також належним чином не звинуватила його в злочинній змові відповідно до RCW 9 A. 28.040.

Відтак ми робимо висновок, що вирок у цій справі не порушує доктрину «реальних фактів».

Вплив на суспільство як підстава (для виняткового покарання)

Заявник стверджує, що суд, який виніс вирок, помилився, обґрунтовуючи його виняткове покарання з обтяжуючими обставинами впливом його злочинів на суспільство.

Суд першої інстанції встановив: « … 6. Вплив нападів обвинуваченого вийшов далеко за межі жертв, на яких він розраховував. 7. Обвинувачений відкрив вогонь по членах банди безпосередньо біля державної початкової школи, де проходили заняття. 8. Внаслідок дій обвинуваченого діти стали боятися ходити до школи, а батьки – побоюватися, що їхні діти перебувають у небезпеці, перебуваючи в школі. 9. Відповідач вторгся до зони безпеки громади».

Заявник посилається на справу State v. Cuevas-Diaz, щоб довести, що вплив злочину на суспільство в цілому не є достатньою підставою для винесення виняткового вироку з обтяжуючими обставинами.

Суд у цій справі зазначив: «Суд першої інстанції також посилався на вплив злочину на потерпілого та суспільство в цілому як на підставу для призначення виняткового покарання. На нашу думку, жоден з цих факторів не є підставою для призначення виняткового покарання. Ми визнаємо, що жертва злочину, а також суспільство страждають від злочинних дій; однак такий вплив можна передбачити, і він існує в будь-якому випадку».

На перший погляд здається, що це формулювання виключає вплив на суспільство як підставу для призначення виняткового покарання в будь-якому випадку. Однак, як зазначив апеляційний суд у цій справі, «у висновку Cuevas-Diaz немає жодних вказівок на те, які докази, якщо такі взагалі були, мав суд, що виносив вирок, які б свідчили про фактичний вплив на громаду або страх».

У цій справі були докази страху дітей та їхніх батьків у початковій школі імені Джона М’юїра, оскільки стрілянина сталася перед школою під час занять і незадовго до закінчення робочого дня. Заявник жив через дорогу від школи і повинен був знати, що в школі йдуть заняття. Апеляційний суд дійшов висновку, що «докази особливого впливу на громаду тут просто більш переконливі, ніж у Cuevas-Diaz».

Раніше цей суд не розглядав питання впливу злочину на громаду як підставу для винесення виняткового вироку з обтяжуючими обставинами. Однак він визнав конституційними закони, що передбачають обов’язкове посилення покарання за наркозлочини, вчинені в безпосередній близькості від шкіл та зупинок шкільних автобусів. Аргументація апеляційного суду в цій справі узгоджується з нашою підтримкою законодавчих санкцій, покликаних захистити школярів від наркоторгівлі. Прямих законодавчих підстав для посилення покарання у цій справі немає, за винятком випадків, коли це може бути виправдано відповідно до Закону про реформування системи виконання покарань від 1981 року.

Суд у справі Cuevas-Diaz підтвердив винесення виняткового вироку з інших, але схожих причин. Він зазначив, що «висновки судді першої інстанції щодо впливу діяльності обвинуваченого на інших осіб, тобто на дітей жертви нападу» стали підставою для винесення виняткового вироку у справах State v. Barnes та State v. Crutchfield.

Апеляційний суд у справі Cuevas-Diaz зазначив: «Для обґрунтування виняткового покарання необхідно, щоб дії обвинуваченого мали вплив на … «інших осіб» деструктивного характеру, який зазвичай не пов’язаний із вчиненням даного злочину, і цей вплив повинен бути передбачуваним для обвинуваченого».

Суд у справі Cuevas-Diaz зазначив, що суд першої інстанції встановив, що діти потерпілої були травмовані перебуванням у будинку, коли їхня мати зазнала сексуального насильства з боку обвинуваченого, і порівняв ці факти зі справою State v. Barnes, де «іншими особами» були діти, які перебували в будинку під час інциденту з ножовим пораненням. Суд також зазначив, що «такий результат є передбачуваним для осіб, які незаконно проникають у приватне житло іншої особи і вчиняють напад. Крім того, спричинена дітям травма відрізняє цей злочин від інших нападів». Суд дійшов висновку, що «вплив злочину на дітей жертви нападу сам по собі є підставою для призначення виняткової міри покарання».

У цій справі суд, який виніс вирок, встановив, що стрілянина, яку вчинив заявник Джонсон, сталася «безпосередньо поруч із державною початковою школою, в якій проходили заняття». Були надані свідчення, що свідками стрілянини були діти, яких мали випустити зі школи, та їхні батьки. Суд також встановив, що діти тепер бояться відвідувати школу, а батьки побоюються за безпеку своїх дітей під час перебування в школі.

Будь-яка особа, яка застосовує смертоносну зброю проти людей, що тікають на автомобілях у безпосередній близькості від державної початкової школи під час занять, повинна розумно передбачити, що ці дії можуть травмувати інших осіб, тобто дітей та їхніх батьків, які не обов’язково є запланованими жертвами. Як і у справі Cuevas-Diaz, травми, завдані дітям та їхнім батькам у цьому випадку, відрізняють цей злочин від інших нападів.

Ми погоджуємося з аргументацією та висновками апеляційного суду у справі Cuevas-Diaz і доходимо висновку, що у цій справі вплив стрілянини заявника Джонсона на дітей та їхніх батьків у початковій школі Джона М’юіра підтверджує висновок про те, що суспільний вплив дій заявника виправдовує призначене йому виняткове покарання з обтяжуючими обставинами.

Неправильний судовий розгляд

Заявник Джонсон стверджує, що суд першої інстанції допустив помилку, відхиливши його клопотання про неправомірність судового розгляду на підставі спалаху гніву з боку жінки під час заключної промови державного обвинувачення, в якій вона вимовила гнівні слова. Зрештою, її вивели із зали суду. Він стверджує, що її втрата самоконтролю могла бути пов’язана з ним, оскільки він кілька разів назвав її «мамою», і могла наштовхнути присяжних на думку, що він також може втратити самоконтроль і з більшою ймовірністю скоїти злочини, за які його переслідували.

Визначаючи, чи зловживав суд першої інстанції своїм розсудом, відмовляючи у задоволенні клопотання про неправильний судовий розгляд, цей суд визнає зловживання «лише тоді, коли жоден розсудливий суддя не дійшов би такого ж висновку».

«Суд першої інстанції повинен задовольнити клопотання про помилковий судовий розгляд лише тоді, коли суд над обвинуваченим був настільки упередженим, що тільки новий судовий розгляд може гарантувати, що обвинувачений буде судимий справедливо. Лише помилки, що впливають на результат судового розгляду, вважаються упередженими». При визначенні наслідків порушення під час судового розгляду ми розглядаємо «(1) його серйозність; (2) чи було воно пов’язане з сукупністю доказів; і (3) чи належним чином суд першої інстанції проінструктував присяжних про те, щоб вони не брали його до уваги».

У цьому випадку невідома жінка звернулася зі своїми зауваженнями до присяжних і судді. Вона ображала свідків державного обвинувачення і стверджувала, що її «син» не був членом банди. Як зазначив апеляційний суд, ці зауваження «хоча і були, ймовірно, шокуючими, але не були за своєю суттю упередженими» щодо заявника».

Ми повністю погоджуємося з цим судом, що «немає жодних підстав для висновку, що присяжні вважали Джонсона більш винним у нападі лише тому, що вони бачили, як схвильована жінка, яка, ймовірно, була матір’ю Джонсона, ображала державних свідків».

Суд першої інстанції належним чином проінструктував присяжних не звертати уваги на цей випадок. Вважається, що присяжні виконують вказівки суду. Суд першої інстанції не зловживав своїм розсудом, відхиливши клопотання заявника Джонсона про порушення судового розгляду.

Різні скарги

Заявник подав додаткову скаргу pro se, в якій він стверджує, що суд першої інстанції порушив його права. Він стверджує, що йому не було дозволено провести очну ставку зі свідками проти нього, оскільки одна з осіб, чий автомобіль, що тікав, він прострелив кулями, Тайфа Гріффіт, не була присутня на судовому засіданні. Це твердження є безпідставним. Показань чотирьох свідків було достатньо, щоб довести поза розумним сумнівом, що заявник вчинив напад на відсутню Таіфу Гріффіт.

Заявник також стверджує, що суд дозволив прокурору отримати «неправдиві» свідчення від Марвіна Джонса, названого потерпілим за пунктом I, який дав свідчення в суді, оскільки пан Джонс заявив до суду, що, на його думку, заявник зробив від 8 до 10 пострілів, тоді як насправді було зроблено лише 4 постріли; і оскільки пан Джонс заявив, що не вірив, що під час стрілянини заявник стріляв у нього, але пізніше зрозумів, що заявник стріляв у нього.

Це твердження є безпідставним.

Докази доводять поза розумним сумнівом, що заявник стріляв у Марвіна Джонса з пістолета, який є летальною зброєю. Фактична кількість випущених пострілів не має значення. Пізніше усвідомлення паном Джонсом того, що у нього стріляли, не суперечить його початковому переконанню, що він не був мішенню. Це просто відображає його переконання в різні моменти швидкої послідовності стрілянини. Докази свідчать про те, що автомобілі Марвіна Джонса та Тайфи Гріффіт, які тікали, мали кульові отвори та розбиті вікна, спричинені кулями, випущеними з пістолета, яким керував заявник.

Заявник також стверджує, що було кілька випадків неправомірної поведінки прокурора, оскільки прокурор використовував свої власні суб’єктивні переконання під час судового розгляду. Кожне з цих тверджень є безпідставним, і кожне з них можна пояснити в контексті всього протоколу судового розгляду.

Далі заявник стверджує, що він мав неефективну допомогу захисника, оскільки захисник допускав порушення його прав. Це твердження є безпідставним. Матеріали справи не підтверджують висновку про порушення будь-яких прав заявника.

РЕЗЮМЕ ТА ВИСНОВКИ

Докази підтверджують висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи та правові висновки стосовно «бандитської мотивації» та «впливу на громаду». За дев’ять місяців до стрілянини заявник похвалився офіцеру поліції Сіетла, що він був членом «вуличної банди» the Black Gangster Disciples.

Були свідчення, що в той час заявник вжив заходів для захисту «території» the Black Gangster Disciples від вторгнення членів конкуруючої банди the Crips.

Свідчення у цій справі свідчили, що стрілянина сталася одразу після конфронтації між членами the Black Gangster Disciples та the Crips на «території» the Black Gangster Disciples.

Були також свідчення, що стрілянина сталася у безпосередній близькості від початкової школи Джона М’юїра під час шкільних занять, і що діти та батьки в громаді з того часу стали боятися і турбуватися про свою безпеку в школі.

Висновки суду першої інстанції підтримують винятковий вирок, винесений заявнику Джонсону з обтяжуючими обставинами, який апеляційний суд повинен підтвердити, якщо тільки він не є «явно помилковим».

Верховний Суд США у справі Dawson v. Delaware дійшов висновку, що докази про асоціації та переконання є допустимими при винесенні вироку, якщо вони мають відношення до мотивації обвинуваченого щодо вчинення інкримінованого йому злочину. Крім того, цей суд підтримав передбачені законом посилені покарання за деякі злочини, вчинені в радіусі 1000 футів від школи, та посилив виняткові покарання за злочини, в яких «інші особи», особливо діти, були травмовані злочином.

Держава не порушила концепцію «реальних фактів», викладену в RCW 9.94A.370(2) та у справі State v. Barnes, не висунувши заявнику звинувачення в «керівництві організованою злочинністю» або в злочинній змові». Ані докази, ані висновки у цій справі не містять складу злочину «керівництва організованою злочинністю», який вимагає підбурювання до насильства для здійснення «злочинної діяльності з метою отримання прибутку» відповідно до RCW 9 A. 82.060(1)(a) і (b), а також злочинної змови відповідно до RCW 9 A. 28.040. Не було жодних доказів того, що заявник Джонсон був лідером the Black Gangster Disciples. Не було жодних доказів змови.

Суд першої інстанції не помилився, відхиливши клопотання заявника про неправильний судовий розгляд через спалах гніву жінки в залі суду. Цей випадок не упередив присяжних проти заявника Джонсона і, крім того, суд належним чином й адекватно проінструктував присяжних, щоб вони не звертали на нього уваги.

Скарги заявника pro se також є безпідставними.

Ми підтверджуємо рішення апеляційного суду, який підтвердив виняткове покарання з обтяжуючими обставинами, призначене заявнику Анвону Ланеллу Джонсону Вищим судом графства Кінг, яке було винесене йому Вищим судом графства.

State v. Johnson, 124 Wn.2d 57 (1994). 873 P.2d 514. No. 60583-1. The Supreme Court of Washington, En Banc. May 26, 1994.