0
0
During the guilt/innocence phase of the trial, testimony was given by the victim that he was with the deceased and a third party at Cheddar’s Restaurant on February 1, 1990, when appellant entered the restaurant along with another young man, two ladies, and a baby.
The victim testified that he and his friends noticed that appellant and his male friend were wearing jeans with a black Raiders cap and a L.A. Lakers jacket. Both men also had blue bandannas hanging out of their back pockets. Subsequently, the deceased and appellant had a conversation and exchanged beeper numbers. Two days later, appellant met the deceased and the victim at a bowling alley, lured the two of them to an isolated area, shot both of them and then took their money. When the police arrived, the victim informed them that he was “shot by some Crips.”
During the punishment phase of the trial, the State presented two witnesses who testified about appellant’s gang membership.
First, the victim testified that while in Cheddar’s Restaurant on February 1st, he overheard appellant say to the deceased, “I am a part of the East-something Crips.”
The remainder of the testimony regarding the gang and gang membership was given by Leo Griego, a police officer from California.
Officer Griego testified that he was a police officer from Barstow, California, where appellant had lived before moving to Texas, that he had been a police officer for the past twenty years, and that he had interactions with gangs including the Crips for the last fifteen years. Officer Griego further explained that the Crips is a black street gang that has an “allegiance for a common goal, and they engage in violent and criminal activity.”
He added that specifically, “their cause is violence, criminal activity such as drug trafficking, robberies, witness intimidation.”
Officer Griego explained that one manner in which Crip gang members identify themselves is through their distinguishing clothing.
He explained in detail that: “the Crips are known to wear blue garb, such as blue pants or shirts, tennis shoes, shoelaces, caps with Raider’s logo on them, jackets with Raider’s logo, black or dark blue shirts, in combination with other blue garb….”
Officer Griego also testified that when the Crips were “Cripped out or dressed out“, along with the other blue garb, they would wear blue rags or handkerchiefs on their heads or in their pockets.
Officer Griego testified that he personally knew appellant. He testified that he had seen appellant in the presence of other known Crip members, and that he had seen him wearing the type of gang clothing that he had earlier described. When asked if he knew of appellant’s reputation in the community for being a peaceful and law-abiding citizen, officer Griego responded that he did know of his reputation and that it was bad.
The Second Court of Appeals affirmed the judgment of the trial court holding that the evidence admitted was not evidence of an extraneous offense and was therefore admissible.
It stated that article 37.07 § 3 of the Texas Code of Criminal Procedure and the Rules of Evidence provide for the admission of evidence by the state or the defendant of anything that the court deems relevant, including the defendant’s prior criminal record, his reputation, and his character.
The court of appeals rejected appellant’s argument that the evidence was inadmissible because it is evidence of an extraneous offense. The court of appeals first stated that appellant’s objection to the evidence being admitted was untimely and went further to explain that the testimony that was objected to was only the witness’ opinion of the character and nature of the gang.
The court of appeals likened appellant’s affiliation with the gang to one’s religious affiliation, and reasoned that the evidence that Beasley was a member of a street gang dedicated to violence and other criminal activity is admissible at the punishment phase of the trial.
Lastly, because this evidence’s purpose was to show only the general nature of the gang, the court of appeals found that it was unnecessary for the State to link appellant to every single kind of crime that the gang may have engaged in.
Appellant claims that the evidence that was admitted regarding the conduct of the gang was all inadmissible. He maintains that the evidence that the State introduced was evidence of unadjudicated extraneous offenses of the gang. According to appellant, the State introduced evidence of these unadjudicated extraneous offenses of the gang so that the jury would consider these acts while assessing his punishment. Because the evidence introduced by the State was unadjudicated extraneous offense evidence, appellant argues that Grunsfeld v. State, 843 S.W.2d 521 (Tex. Cr. App. 1992) controls, and consequently, admitting unadjudicated extraneous offense evidence in the punishment phase of a noncapital offense was reversible error.
In the alternative, appellant argues that in the event that this Court finds that the testimony was not unadjudicated offense evidence, the State neglected to demonstrate that appellant was a member of the Crips or that he engaged in, or had knowledge of the criminal activities attributed to the gang. To support this contention, appellant refers to Urbano v. State, 837 S.W.2d 114 (Tex. Cr. App.1992).
Furthermore, appellant, citing People v. Smith, 141 Ill. 2d 40, 152 Ill.Dec. 218, 565 N.E.2d 900 (1990), contends that being in the presence of gang members is insufficient alone to show that one is a gang member, and in this case, there was no clear evidence presented that appellant actually was a member of the Crips gang.
The State’s first contention is that this Court should dismiss appellant’s petition because appellant has failed to address the court of appeals’ holding that appellant’s trial objection was untimely. Therefore, the State maintains that appellant is asking this Court to grant an advisory opinion.
The State next contends that even if this court does decide the merits of this case, the court of appeals decision should be affirmed because the evidence was not evidence of unadjudicated extraneous offenses and consequently was properly admitted.
The State, citing Harris v. State, 738 S.W.2d 207, 224 (Tex. Cr. App. 1986), asserts that in order to establish evidence of an extraneous offense, the evidence must demonstrate that an offense was committed and that appellant was connected with the offense. According to the State, the testimony that was given by the witness regarding gang activity was offered not as evidence of specific unadjudicated offenses of the gang or of appellant, but only as the opinion of the witness as to the gang’s general nature and character, and is therefore admissible during punishment under Article 37.07, § 3(a).
The State also asserts, citing Miller-El v. State, 782 S.W.2d 892, 895-97 (Tex.Cr.App. 1990) and Murphy v. State, 777 S.W.2d 44, 63 (Tex.Cr.App.1988), that the testimony is admissible at the punishment phase as circumstances of the offense or offender. The State argues that this information is extremely relevant and the jury should be given as much relevant information as possible so that they can make the most informed decision possible concerning appellant’s punishment.
Additionally, it avers that “circumstances of the offender” evidence, which includes evidence of background, education and religious affiliation, is not limited to character evidence, and therefore evidence concerning appellant’s gang membership is admissible.
The record reveals that the objections to the disputed testimony were timely, and accordingly we will address the merits of this case.
Article 37.07, § 3(a) of the Code of Criminal Procedure provides that “regardless of the plea and whether the punishment be assessed by the judge or the jury, evidence may, as permitted by the Rules of Evidence, be offered by the state and the defendant as to any matter the court deems relevant to sentencing, including the prior criminal record of the defendant, his general reputation and his character.”
Therefore, if evidence of the defendant’s character or reputation is deemed relevant by the trial court, the evidence is admissible during punishment if it is permitted by the Rules of Evidence. Rule 404(c) of the Texas Rules of Evidence provides that at punishment, “evidence may be offered by an accused or by the prosecution as to the prior criminal record of the accused [and] [o]ther evidence of his character may be offered by an accused or by the prosecution.”
Rule 401 of the Rules of Criminal Evidence defines “relevant evidence” as “evidence having any tendency to make the existence of any fact of consequence to the determination of the action more probable or less probable than it would be without the evidence.”
In Ybarra v. State, 775 S.W.2d 409 (Tex.App.Waco 1989, no pet.), the Tenth Court of Appeals held that gang membership is admissible to show the character of the accused. The court added that “if reputation of gang membership gives the jury valuable information regarding the character of the defendant it should be allowed.”
The Ybarra court reasoned that evidence of gang membership is relevant because the jury can make a determination of the defendant’s character based on the fact that the defendant is a member of a gang.
Appellant’s reliance on Urbano is misplaced.
Urbano v. State, 837 S.W.2d 114 (Tex.Cr.App.1992). The case at bar can be distinguished from Urbano by examining the purpose of the introduction of the gang evidence in both cases. In Urbano, this Court held that: “Rational jurors could not conclude beyond a reasonable doubt simply from [Urbano]’s membership in the gang that he was aware of all of the gang’s rules.”
In that case, the gang membership evidence was not admitted for the jury’s evaluation of the defendant’s character, but to show whether Urbano knew he would advance and share in profits, which would prove the element of remuneration.
In this case, from all of the “gang evidence” that was presented during the punishment phase of the trial, a rational jury could have concluded that the State had established three things: 1) that appellant was a member of the Crips gang; 2) that the Crips gang was involved in misconduct; and 3) that the Crips gang had a bad reputation in the community.
As far as showing appellant’s gang membership, the testimony of Officer Griego revealed that he had personally witnessed appellant wearing the gang colors and clothing which indicated appellant’s membership in the Crips gang.
Additionally, Officer Griego testified that he had seen appellant in the presence of other known Crips gang members. The State also showed that the Crips was a gang that was involved in misconduct. Again, they accomplished this through the testimony of Officer Griego. Officer Griego testified that the gang engaged in violent and criminal behavior, “such as drug trafficking, robberies, witness intimidation.” Finally, because of all of the evidence that was heard regarding the misconduct of the gang, a rational jury could conclude that the gang’s reputation was indeed bad.
The evidence concerning appellant’s gang membership is relevant because it relates to his character. This information alone, however, may not be enough for the jury to make an informed decision of appellant’s character.
It is essential for the jury to know the types of activities the gang generally engages in so that they can determine if his gang membership is a positive or negative aspect of his character, and subsequently his character as a whole. Only after the jury has been provided with this information can there be a fair evaluation of how gang membership reflects on the gang member’s character.
We hold that it is not necessary to link the accused to the bad acts or misconduct generally engaged in by gang members, so long as the jury is 1) provided with evidence of the defendant’s gang membership, 2) provided with evidence of character and reputation of the gang, 3) not required to determine if the defendant committed the bad acts or misconduct and 4) only asked to consider reputation or character of the accused.
A fair reading of Article 37.07 § 3(a) and Rule 404(c) implicates that the sentencer should be provided with all relevant evidence in order to assess fair and appropriate punishment.
Accordingly, the judgment of the court of appeals is affirmed.
Beasley v. State of Texas, 902 S.W.2d 452 (1995). No. 1365-93. Court of Criminal Appeals of Texas, June 28, 1995.
***************************************************
Beasley v. State of Texas: the Crips (питання членства у банді)
Під час розгляду питання про винуватість/невинуватість потерпілий надав свідчення, що він був разом із загиблим та третьою особою в ресторані «Чеддер» 1 лютого 1990 року, коли апелянт зайшов до ресторану разом з іншим молодим чоловіком, двома жінками та немовлям.
Потерпілий показав, що він і його друзі помітили, що апелянт та його друг були одягнені в джинси, чорну кепку Raiders і куртку L.A. Lakers. Обидва чоловіки також мали сині бандани, що звисали з їхніх задніх кишень. Згодом загиблий та апелянт розмовляли та обмінялися номерами пейджерів. Через два дні апелянт зустрівся із загиблим і потерпілим у боулінгу, заманив їх в ізольоване місце, застрелив обох, а потім забрав їхні гроші. Коли прибула поліція, потерпілий повідомив їм, що його він був застрелений «by some Crips».
Під час етапу призначення покарання Штат представив двох свідків, які дали свідчення про приналежність апелянта до банди.
По-перше, потерпілий показав, що, перебуваючи в ресторані «Чеддер» 1 лютого, він чув, як апелянт сказав загиблому: «Я з банди the East-something Crip».
Решту свідчень щодо банди та членства в ній надав Лео Грієго, офіцер поліції з Каліфорнії.
Офіцер Грієго засвідчив, що він був офіцером поліції з Барстоу, штат Каліфорнія, де заявник жив до переїзду до Техасу, що він був офіцером поліції упродовж останніх двадцяти років, і що він взаємодіяв з бандами, включаючи the Crips, упродовж останніх п’ятнадцяти років. Офіцер Грієго також пояснив, що the Crips – це чорна вулична банда, яка «віддана спільній меті та займається насильницькою та злочинною діяльністю».
Він додав, що, зокрема, «їхньою метою є насильство, злочинна діяльність, така як торгівля наркотиками, пограбування, залякування свідків».
Офіцер Грієго пояснив, що один із способів, за допомогою якого члени банди the Crips ідентифікують себе, – це їхній розпізнавальний одяг.
Він детально пояснив, що: «Відомо, що the Crips носять синій одяг, такий як сині штани або сорочки, тенісні туфлі, шнурки, кепки з логотипом «Рейдер», куртки з логотипом «Рейдер», чорні або темно-сині сорочки, в поєднанні з іншим синім одягом….».
Офіцер Гріго також засвідчив, що коли the Crips були в іншому одязі, разом з іншим синім одягом, вони носили сині ганчірки або бандани на голові або в кишенях.
Офіцер Гріго показав, що він особисто знав апелянта. Він показав, що бачив апелянта за присутності інших відомих йому членів the Crips, і що він бачив його в одязі бандитського типу, який він раніше описав. На запитання, чи знав він про репутацію апелянта як мирного та законослухняного громадянина в громаді, офіцер Гріго відповів, що він знав про його репутацію, і що вона була поганою.
Другий апеляційний суд підтвердив рішення суду першої інстанції, постановивши, що допущені докази не є доказами стороннього злочину і тому є допустимими.
Він зазначив, що стаття 37.07 § 3 Кримінально-процесуального кодексу штату Техас і Правила доказування передбачають прийняття Штатом або обвинуваченим як доказів всього, що суд вважає доречним, включаючи попередні судимості обвинуваченого, його репутацію і характер.
Апеляційний суд відхилив аргумент заявника про недопустимість доказів, оскільки вони свідчать про невластиве йому правопорушення. Апеляційний суд спочатку зазначив, що заперечення апелянта проти допуску доказів було несвоєчасним, а потім пояснив, що показання, проти яких він заперечував, були лише думкою свідка про характер і природу банди.
Апеляційний суд прирівняв приналежність апелянта до банди до його релігійної приналежності та вирішив, що докази того, що Біслі був членом вуличної банди, яка займалася насильством та іншою злочинною діяльністю, є прийнятними на стадії призначення покарання у судовому провадженні.
Нарешті, оскільки ці докази мали на меті показати лише загальний характер банди, апеляційний суд вирішив, що Штату немає необхідності пов’язувати апелянта з кожним окремим видом злочинів, до яких могла бути причетна ця банда.
Апелянт стверджує, що всі докази, які були прийняті щодо поведінки банди, були неприйнятними. Він стверджує, що докази, які надав Штат, були доказами нерозглянутих сторонніх правопорушень банди. На думку апелянта, Штат надав докази цих нерозглянутих зовнішніх правопорушень банди для того, щоб присяжні врахували ці діяння при визначенні міри покарання. Оскільки докази, представлені Штатом, були нерозглянутими доказами сторонніх злочинів, апелянт стверджує, що прийняття нерозглянутих доказів сторонніх злочинів на етапі покарання за некараний злочин було помилкою, яку можна було б виправити (Grunsfeld v. State, 843 S.W.2d 521 (Tex. Cr. App. 1992)
В якості альтернативи апелянт стверджує, що у випадку, якщо Суд визнає, що ці свідчення не були доказами злочину, що не підлягають судовому розгляду, Штат не зможе довести, що апелянт був членом банди the Crips або що він брав участь у злочинній діяльності, яку приписують цій банді, або знав про неї. На підтримку цього твердження апелянт посилається на справу Urbano v. State, 837 S.W.2d 114 ( Tex. Cr. App.1992) .
Крім того, апелянт, посилаючись на справу People v. Smith, 141 Ill. 2d 40, 152 Ill.Dec. 218, 565 N.E.2d 900 (1990), стверджує, що перебування за присутності членів банди саме по собі недостатньо для того, щоб довести, що особа є членом банди, а в цій справі не було надано чітких доказів того, що апелянт дійсно був членом банди the Crips.
Штат, посилаючись на справу Harris v. State, 738 S.W.2d 207, 224 (Tex. Cr. App. 1986), стверджує, що для того, щоб встановити докази стороннього правопорушення, докази повинні демонструвати, що правопорушення було вчинено і що апелянт був пов’язаний з цим правопорушенням. На думку Штату, свідчення, надані свідком щодо діяльності банди, були надані не як доказ конкретних нерозглянутих злочинів банди або апелянта, а лише як думка свідка про загальну природу і характер банди, і тому є прийнятними при призначенні покарання за статтею 37.07, § 3 (а).
Штат також стверджує, посилаючись на справи Miller-El v. State, 782 S.W.2d 892, 895-97 (Tex. Cr. App. 1990) та Murphy v. State, 777 S.W.2d 44, 63 (Tex. Cr. App. 1988), що свідчення є допустимими на етапі призначення покарання як обставини вчинення злочину або відомості про злочинця. Штат стверджує, що ця інформація є надзвичайно важливою, і присяжним слід надати якомога більше відповідної інформації, щоб вони могли прийняти максимально обґрунтоване рішення щодо покарання апелянта.
Крім того, він наголошує, що докази «відомостей про злочинця», які включають докази походження, освіти та релігійної приналежності, не обмежуються доказами, що характеризують особу, а тому докази щодо членства апелянта в банді є допустимими.
З протоколу видно, що заперечення проти спірних свідчень були своєчасними, і відповідно ми розглянемо справу по суті.
Стаття 37.07, § 3 (а) Кримінально-процесуального кодексу передбачає, що «незалежно від визнання вини і від того, чи буде покарання оцінюватися суддею або присяжними, докази можуть бути представлені Штатом та обвинуваченим, як це дозволено Правилами доказів, з будь-якого питання, яке суд вважає важливим для винесення вироку, включаючи попередні судимості обвинуваченого, його загальну репутацію і його характер».
Таким чином, якщо суд першої інстанції визнає докази, що стосуються характеру або репутації обвинуваченого, важливими, вони можуть бути прийняті під час винесення вироку, якщо це дозволено Правилами доказування. Правило 404(c) Правил доказів штату Техас передбачає, що при призначенні покарання «обвинувачений або сторона обвинувачення може надати докази щодо попередніх судимостей обвинуваченого [та] [інші] докази щодо його характеру можуть бути надані обвинуваченим або стороною обвинувачення».
Правило 401 Правил кримінального судочинства визначає «доречні докази» як «докази, які мають будь-яку тенденцію робити існування будь-якого факту, що має значення для вирішення справи, більш вірогідним або менш вірогідним, ніж це було б за відсутності доказів».
У справі Ybarra v. State, 775 S.W.2d 409 (Tex. App. Waco 1989, no pet.), Десятий апеляційний суд постановив, що членство в банді є допустимим для демонстрації характеру обвинуваченого. Суд додав, що «якщо репутація членства в банді дає присяжним цінну інформацію про характер обвинуваченого, це має бути дозволено».
Суд у справі Ybarra обґрунтував, що докази членства в банді є доречними, оскільки присяжні можуть зробити висновок про характер обвинуваченого на підставі того, що він є членом банди. Там само.
Посилання апелянта на справу Ybarra є недоречним.
Справу, що розглядається, можна відрізнити від справи Urbano v. State, 837 S.W.2d 114 (Tex. Cr. App. 1992), проаналізувавши мету представлення доказів про банду в обох справах. У справі Urbano Суд постановив, що «Раціональні присяжні не могли зробити висновок поза розумним сумнівом лише на підставі членства [Урбано] в банді про те, що він був обізнаний з усіма правилами банди».
У цій справі докази членства в банді були прийняті не для оцінки присяжними характеру обвинуваченого, а для того, щоб показати, чи знав Urbano, що він буде просуватися по ієрархії та брати участь у прибутках, що довело б наявність елементу отримання прибутку.
У цьому випадку, з усіх «доказів банди», які були представлені на стадії призначення покарання, раціональні присяжні могли б зробити висновок, що Штат встановив три факти: 1) апелянт був членом банди the Crips; 2) банда the Crips була причетна до неправомірних дій; 3) банда the Crips мала погану репутацію в суспільстві.
Що стосується приналежності апелянта до банди, свідчення офіцера Гріго показали, що він особисто бачив, як апелянт носив кольори та одяг банди, які вказували на приналежність апелянта до банди the Crips.
Крім того, офіцер Грієго показав, що він бачив апелянта в присутності інших відомих членів банди the Crips. Штат також довів, що the Crips була бандою, яка була причетна до протиправної поведінки. Знову ж таки, вони досягли цього завдяки свідченням офіцера Гріго. Офіцер Грієго засвідчив, що банда займалася насильницькою і злочинною поведінкою, «такою як торгівля наркотиками, пограбування, залякування свідків». Зрештою, зважаючи на всі докази, які були заслухані щодо неправомірних дій банди, розсудливий суд присяжних міг зробити висновок, що репутація банди дійсно була поганою.
Докази щодо членства апелянта в банді є важливими, оскільки вони стосуються його характеру. Однак однієї цієї інформації може бути недостатньо для того, щоб присяжні прийняли обґрунтоване рішення про особу апелянта.
Для присяжних важливо знати, якими видами діяльності зазвичай займається банда, щоб вони могли визначити, чи є членство в банді позитивним або негативним аспектом його характеру, а отже, і його характеру в цілому. Тільки після того, як присяжним буде надана ця інформація, вони зможуть справедливо оцінити, як членство в угрупованні впливає на характер члена угруповання.
Ми вважаємо, що немає необхідності пов’язувати обвинуваченого з поганими діями або проступками, до яких зазвичай вдаються члени банди, якщо присяжним 1) надані докази членства обвинуваченого в банді, 2) надані докази характеру і репутації банди, 3) від них не вимагається визначати, чи вчинив обвинувачений погані дії або проступки, і 4) їх просять лише врахувати репутацію або характер обвинуваченого.
Справедливе тлумачення статті 37.07 § 3 (а) і правила 404 (с) передбачає, що судді повинні бути надані всі відповідні докази для того, щоб оцінити справедливе і відповідне покарання.
Відповідно, рішення апеляційного суду залишається в силі.
Beasley v. State of Texas, 902 S.W.2d 452 (1995). No. 1365-93. Court of Criminal Appeals of Texas, June 28, 1995
