0
0
In this expert blog, PRI’s Tinatin Uplisashvili explores the persistence of informal prison hierarchies across post-Soviet penitentiary systems, structures that continue to shape prison life through violence, social exclusion and informal authority. Drawing on recent reports by the European Committee for the Prevention of Torture and long-standing documentation from multiple countries, the blog analyses how caste-based control systems operate with tacit approval from staff and authorities. Tinatin examines the historical roots of this phenomenon, the systemic collusion that enables it, and the disproportionate harm caused to marginalised groups.
In many post-Soviet penitentiary systems, real authority within prison walls is frequently wielded not by staff, but by people in prison. Commonly referred to as smotriašchije, polozhentsy, or leaders of the “thieves’ world” (vorovskoi mir), they enforce a rigid, caste-based system of control. Governed by an unwritten code known as poniatija, this informal hierarchy structures daily life and interactions within prisons, shaping who holds power, who is afforded protection and who is subjected to abuse.
This phenomenon is not restricted to isolated institutions or individual national contexts. The European Committee for the Prevention of Torture (CPT) has consistently documented the existence of informal prisoner hierarchies throughout the post-Soviet region. Reports from Moldova, Ukraine, Georgia, Latvia and other states reveal a recurring pattern: a widespread reliance on a system of order enforced by those in prison, often tacitly or explicitly acknowledged by the prison authorities themselves.
Historical foundations of informal power
The origins of this system can be traced back to Tsarist Russia and became entrenched during the Gulag era, where collectivist dormitory arrangements and criminal fraternities fostered self-governance structures. The delegation of authority to certain detainees was not incidental; rather, it was a deliberate instrument of control. These structures were formalised within a criminal ethos where leaders of informal prisoner hierarchies — vory v zakone — exercised power through a combination of fear, ritual and control of communal resources (obshchak). The CPT’s 34th General Report (2024) and the Prison Standards CPT/Inf (2025)12 describe this as a form of “carceral collectivism,” which not only withstood the collapse of the Soviet Union but continues to shape prison governance across the region.
Recent reports confirm that people in prison often view these informal rules as more authoritative than official prison regulations. According to findings by the CPT across closed and semi-closed institutions, “many people in prison regard the informal rules and hierarchy in place […] as being more relevant than the official regulations and instructions issued by staff”. This perception is reinforced through violence, social exclusion and ritual humiliation – practices most frequently directed at those occupying the lowest tier of the prison caste system, such as the so-called opushchennye or “untouchables.”
Mechanics of detainee control
These hierarchies are neither vague nor symbolic. They are highly organised, upheld by recognised leaders, and enforced through rituals, unwritten rules, and sanctions. The CPT has documented centralised systems of informal governance in which people in prison acting as leaders maintain discipline, allocate privileges and administer punishment for rule violations. Such punishments are often violent, arbitrary and devoid of transparency or procedural safeguards.
In facilities throughout the region, these caste structures are acknowledged by both staff and people in prison. CPT reports and independent studies reveal that, in many prisons, staff defer to prison leaders to maintain order. This tacit cooperation frequently overlooks extortion schemes, forced labour and systemic abuse. In some cases, staff directly benefit from the informal economy sustained by these hierarchies. Moreover, in its recent prison standard on Informal Prisoner Hierarchy (CPT/Inf(2025)12), the CPT notes that, in several countries, high-ranking informal leaders continue their criminal activities from within the prisons, thereby reinforcing external criminal networks.
The relationship between violence and social order
Far from being chaotic, violence within these systems functions as a regulatory mechanism. It reinforces hierarchical structures, disciplines dissent and maintains control over communal resources (obshchak). A baseline study in Moldova, for instance, shows that higher levels of informal leadership correlate with increased perceptions of insecurity among both staff and people in prison. Rather than mitigating conflict, informal governance tends to institutionalise it—embedding violence into the very fabric of prison life.
The CPT has linked these hierarchies to ill-treatment and possible violations of Article 3 of the European Convention on Human Rights. Testimonies from people in prison and medical records document injuries resulting from inter-prisoner violence, often in settings in which staff deliberately avoid intervention or are complicit in the abuses.
Targeted abuse: The caste of the rejected
One of the most egregious aspects of the informal hierarchy is the relegation of certain people in prison to the lowest castes. These individuals endure ritualised exclusion: they are forced to clean toilets, sleep in degraded spaces, eat separately, subject to ongoing humiliation and remain isolated from others without any right to physical contact (touching) with those belonging to different caste categories. In Ukraine and Moldova, such treatment is not limited to isolated incidents but is described as a systemic practice affecting broad categories of people in prison, especially those accused of sex offences, LGBTQI+ persons, or anyone who violates the informal prison code. This caste system is widely understood by both staff and people in prison, who often identify categories such as “blatnye” (high-status detainees), “goats” (collaborators), “skiers” (those who reject the code), and “opushennye” (the untouchables). These labels have practical implications for how individuals are treated, where they sleep, and the types of abuse they may be subject to.
When formal authority fails: The role of staff collusion
By relying on hierarchies to maintain discipline, penitentiary systems effectively outsource governance. This gives rise to what some analysts call a “simulacrum of order” – a façade of stability built on informal violence and social control. The CPT and other observers have cautioned that such arrangements constitute a form of institutional abdication, whereby the state relinquishes its fundamental responsibility to uphold safety, legality and human dignity in places of detention.
Informal hierarchies thrive in environments characterised by dormitory-style accommodation, inadequate classification systems, chronic understaffing and the absence of dynamic security measures. These structural deficits are common across most post-Soviet prison systems and create conditions in which informal power structures fill the vacuum left by weak formal governance. The CPT notes that nine countries with well-established informal hierarchies are all former Soviet republics. As noted in CPT’s dedicated prison standard on the topic: “This phenomenon continues to exist, albeit to varying degrees of influence, in the prison systems of nine States Parties to the ECPT, eight of which are member States of the Council of Europe. All nine countries were formerly part of the Soviet Union.” (CPT/Inf(2025)12, §4)
Pathways to reform
Dismantling these hierarchies requires systemic reform:
- Replace dormitory-style accommodation with smaller, supervised units
- Develop and enforce systems to classify people in prison based on risk and vulnerability
- Train and deploy adequate staff capable of engaging in dynamic security
- Establish complaint mechanisms that people in prison trust and use without fear of reprisal
- Prohibit and sanction staff complicity with informal hierarchy
In a standard on Informal Prisoner Hierarchy (CPT/Inf(2025)12), the CPT has cited positive examples, such as Estonia’s cellular regime and risk-based management, as evidence that reform is possible. But in most of the post-Soviet space, such changes remain partial or unrealised.
Conclusion: From passive tolerance to active accountability
Informal prison hierarchy is not a relic left consigned to Soviet history books. It remains a functioning system of social control and abuse, operating openly within contemporary prisons. It constitutes a failure of governance, a violation of fundamental rights and a profound contradiction at the heart of justice systems that claim to uphold the rule of law.
If states are genuinely committed to prison reform, they must first acknowledge the scale and structure of these hierarchies, not as folklore, but as entrenched systems of power. Only then can meaningful efforts be made to dismantle them.
Further Reading
- Council of Europe CPT, 34th General Report, 2024 (pp. 6–7)
- Council of Europe CPT, Informal Prisoner Hierarchy – CPT/Inf(2025)12
- CPT Country Reports: Moldova (2018, 2020, 2023); Ukraine (2024); Georgia (2022); Latvia (2025)
- Council of Europe Baseline Study: “Criminal Subculture in the Prisons of the Republic of Moldova”, 2018
- CPT-ECHR Blog: “Simulacrum of Prison Subculture” (2024)
- Judgments of the European Court of Human Rights related to informal prisoner hierarchies: Case of S.P and others v. Russia (Applications nos. 36463/11 and 10 others, Judgment of 2 May 2023); D. v. Latvia (Application no. 56951/17, Judgment of 28 June 2022)
Tinatin Uplisashvili is a human rights lawyer currently working for PRI. She is a long-standing member of the European Committee for the Prevention of Torture (CPT), where she monitors detention conditions across Europe. With over two decades of experience in criminal justice reform, she has led and advised EU and Council of Europe initiatives across the Eastern Neighbourhood countries. Tinatin served as a CPT delegation member on many of the visits referenced in this blog, drawing directly on first-hand observations from some of the region’s most complex prison systems. She currently manages an EU-funded project aimed at strengthening accountability and human rights protection in Türkiye’s penitentiary system.
Source and text – Penal Reform International
***********************************
Тінатін Уплісашвілі: Тіньовий кодекс, або як неформальна в’язнична ієрархія підриває людську гідність у в’язницях пострадянських країн
У цьому експертному блозі Тінатін Уплісашвілі з Penal Reform Inrernational досліджує стійкість неформальних в’язничних ієрархій у пострадянських пенітенціарних системах, структур, що продовжують формувати в’язничне життя через насильство, соціальну ізоляцію та неформальну владу. Спираючись на останні звіти Європейського комітету з запобігання катуванням (ЄКЗК) та багаторічну документацію з різних країн, авторка аналізує, як кастові системи контролю функціонують за мовчазної згоди персоналу. Авторка досліджує історичні корені цього явища, системну змову, що його уможливлює, та непропорційну шкоду, заподіяну маргіналізованим групам.
У багатьох пенітенціарних системах пострадянських країн реальну владу у в’язницях часто здійснюють не співробітники, а ув’язнені. Їх зазвичай називають «смотрящі», «положенці» або лідери «воровського світу», і вони забезпечують дотримання жорсткої кастової системи контролю. Ця неформальна ієрархія, що регулюється неписаним кодексом, відомим як «понятія», структурує повсякденне життя та взаємодію у в’язницях, визначаючи, хто має владу, хто користується захистом, а хто піддається знущанням.
Це явище не обмежується окремими установами чи окремими національними контекстами. Європейський комітет з питань запобігання катуванням постійно документує існування неформальних ієрархій ув’язнених у всьому пострадянському регіоні. Звіти з Молдови, України, Грузії, Латвії та інших держав виявляють повторювану закономірність: широке поширення системи порядку, що підтримується ув’язненими і часто мовчазно або відкрито визнається самими тюремними властями.
Історичні основи неформальної влади
Походження цієї системи можна простежити до царської Росії, а закріпилася вона в епоху ГУЛАГу, де колективні гуртожитки та кримінальні братства сприяли формуванню структур самоврядування. Делегування повноважень певним ув’язненим не було випадковим, а було свідомим інструментом контролю. Ці структури були формалізовані в рамках кримінального етосу, де лідери неформальних ієрархій ув’язнених — ворі в законі — здійснювали владу за допомогою поєднання страху, ритуалів та контролю над спільними ресурсами (общак). У 34-му загальному звіті ЄКЗК (2024) та Стандартах щодо в’язниць CPT/Inf (2025)12 це описано як форму «в’язничного колективізму», який не тільки витримав розпад СРСР, але й продовжує формувати управління в’язницями в усьому регіоні.
Останні звіти підтверджують, що ув’язнені часто вважають ці неформальні правила більш авторитетними, ніж офіційні правила в’язниць. Згідно з висновками ЄКЗК, зробленими в закритих і напівзакритих установах, «багато ув’язнених вважають неформальні правила та ієрархію, що існують у в’язниці, […] більш важливими, ніж офіційні правила та інструкції, видані персоналом». Це сприйняття підсилюється насильством, соціальною ізоляцією та ритуальним приниженням – практиками, які найчастіше застосовуються до тих, хто займає найнижчий щабель тюремної кастової системи, таких як так звані опущенні або «недоторканні».
Механізми контролю за ув’язненими
Ці ієрархії не є розмитими чи символічними. Вони добре організовані, підтримуються визнаними лідерами та забезпечуються ритуалами, неписаними правилами та санкціями. ЄКЗК задокументував централізовані системи неформального управління, в яких ув’язнені, що виконують роль лідерів, підтримують дисципліну, розподіляють привілеї та застосовують покарання за порушення правил.
У закладах усього регіону ці кастові структури визнаються як персоналом, так і ув’язненими. Звіти ЄКЗК та незалежні дослідження показують, що в багатьох в’язницях персонал покладається на лідерів в’язниці для підтримання порядку. Ця мовчазна співпраця часто ігнорує схеми вимагання, примусову працю та системні зловживання. У деяких випадках персонал безпосередньо отримує вигоду від неформальної економіки, що підтримується цими ієрархіями. Більше того, у своїх останніх стандартах щодо неформальної ієрархії ув’язнених (CPT/Inf(2025)12), ЄКЗК зазначає, що в декількох країнах високопоставлені неформальні лідери продовжують свою злочинну діяльність зсередини в’язниць, тим самим зміцнюючи зовнішні злочинні мережі.
Зв’язок між насильством і соціальним порядком
Насильство в цих системах не є хаотичним, а функціонує як регулюючий механізм. Воно зміцнює ієрархічні структури, дисциплінує інакодумців та підтримує контроль над спільними ресурсами (общак). Наприклад, базове дослідження в Молдові показує, що вищий рівень неформального лідерства корелює з підвищеним відчуттям небезпеки як серед персоналу, так і серед ув’язнених. Неформальне управління не пом’якшує конфлікти, а навпаки, інституціоналізує їх, вбудовуючи насильство в саму структуру тюремного життя.
ЄКЗК пов’язує ці ієрархії з жорстоким поводженням та можливими порушеннями статті 3 Європейської конвенції з прав людини. Свідчення ув’язнених та медичні записи засвідчують травми, отримані в результаті насильства між ув’язненими, часто в умовах, коли персонал навмисно утримується від втручання або є співучасником зловживань.
Цілеспрямоване зловживання: каста недорканих
Одним з найобурливіших аспектів неформальної ієрархії є віднесення певних осіб у в’язницях до найнижчих каст. Ці особи зазнають ритуального виключення: їх змушують прибирати туалети, спати в нелюдських умовах, їсти окремо, вони піддаються постійним приниженням і залишаються ізольованими від інших, не маючи права на фізичний контакт (дотик) з особами, що належать до інших каст. В Україні та Молдові таке поводження не обмежується поодинокими випадками, а описується як системна практика, що зачіпає широкі категорії ув’язнених, особливо тих, хто звинувачується у сексуальних злочинах, ЛГБТ+ осіб або будь-кого, хто порушує неформальний тюремний кодекс. Ця кастова система є загальноприйнятою як для персоналу, так і для ув’язнених, які часто виділяють такі категорії, як «блатні» (ув’язнені з високим статусом), «козли» (колабораціоністи), «лижники» (ті, хто відмовляється дотримуватися кодексу) та «опущені» (недоторкані). Ці ярлики мають практичні наслідки для того, як поводяться з людьми, де вони сплять і яким видам знущань вони можуть піддаватися.
Коли офіційна влада не працює: роль змови персоналу
Покладаючись на ієрархії для підтримання дисципліни, пенітенціарні системи фактично передають функції управління назовні. Це призводить до того, що деякі аналітики називають «симулякром порядку» – фасадом стабільності, побудованим на неформальному насильстві та соціальному контролі. ЄКЗК та інші спостерігачі застерігають, що такі механізми є формою інституційної відмови від повноважень, за якої держава відмовляється від своєї основної відповідальності за забезпечення безпеки, законності та людської гідності в місцях позбавлення волі.
Неформальні ієрархії процвітають в умовах, що характеризуються гуртожитковим типом розміщення, недосконалими системами класифікації, хронічною нестачею персоналу та відсутністю динамічних заходів безпеки. Ці структурні недоліки є загальними для більшості пострадянських пенітенціарних систем і створюють умови, в яких неформальні структури влади заповнюють вакуум, залишений слабким формальним управлінням. ЄКЗК зазначає, що дев’ять країн з добре налагодженими неформальними ієрархіями є колишніми радянськими республіками. Як зазначено у спеціальній нормі щодо в’язниць ЄКЗК з цього питання: «Це явище продовжує існувати, хоча і з різним ступенем впливу, у пенітенціарних системах дев’яти держав-учасниць ЄКЗК, вісім з яких є членами Ради Європи. Усі дев’ять країн раніше входили до складу Радянського Союзу». (CPT/Inf(2025)12, §4)
Шляхи реформування
Для ліквідації цих ієрархій необхідні системні реформи:
- Замінити гуртожитки на менші, контрольовані блоки
- Розробити та впровадити системи класифікації ув’язнених за рівнем ризику та вразливості
- Підготувати та залучити достатню кількість персоналу, здатного забезпечувати динамічну безпеку
- Створити механізми подання скарг, яким ув’язнені довіряють і якими вони можуть користуватися без побоювання репресій
- Заборонити та карати співробітників за співучасть у неформальній ієрархії
Висновок: Від пасивної терпимості до активної відповідальності
Неформальна тюремна ієрархія – це не пережиток радянської історії. Вона залишається діючою системою соціального контролю та зловживань, яка відкрито функціонує в сучасних в’язницях. Це провал управління, порушення основних прав і глибока суперечність у серці систем правосуддя, які заявляють про дотримання верховенства права.
Якщо держави дійсно прагнуть реформувати тюремну систему, вони повинні спочатку визнати масштаби та структуру цих ієрархій не як фольклор, а як укорінені системи влади. Тільки тоді можна буде докласти значних зусиль для їх ліквідації.
Додаткова література
- Council of Europe CPT, 34th General Report, 2024 (pp. 6–7)
- Council of Europe CPT, Informal Prisoner Hierarchy – CPT/Inf(2025)12
- CPT Country Reports: Moldova (2018, 2020, 2023); Ukraine (2024); Georgia (2022); Latvia (2025)
- Council of Europe Baseline Study: “Criminal Subculture in the Prisons of the Republic of Moldova”, 2018
- CPT-ECHR Blog: “Simulacrum of Prison Subculture” (2024)
- Judgments of the European Court of Human Rights related to informal prisoner hierarchies: Case of S.P and others v. Russia (Applications nos. 36463/11 and 10 others, Judgment of 2 May 2023); D. v. Latvia (Application no. 56951/17, Judgment of 28 June 2022)
Тінатін Уплішашвілі – адвокатка з прав людини, яка наразі працює в PRI. Вона є багаторічною членкинею Європейського комітету з питань запобігання катуванням (CPT), де здійснює моніторинг умов утримання під вартою в Європі. Маючи понад двадцятирічний досвід у сфері реформи кримінального правосуддя, вона очолювала та консультувала ініціативи ЄС та Ради Європи в країнах Східного сусідства. Тінатін була членом делегації CPT під час багатьох візитів, про які йдеться в цьому блозі, і мала можливість безпосередньо спостерігати за роботою деяких найскладніших пенітенціарних систем регіону. Наразі вона керує проектом, що фінансується ЄС, спрямованим на посилення підзвітності та захисту прав людини в пенітенціарній системі Туреччини.
Джерело та текст – Penal Reform International
