0
0
George H. Robinson, Plaintiff-appellee, v. Kingston W. Prunty, Warden, Calipatria State Prison, California; Silvia Huerta-garcia, Chief Deputy Warden; A. Tutt, Captain; G.j. Janda, Correctional Lieutenant; D.l. Fish, Correctional Sergeant; M.e. Ortiz, Correctional Sergeant; W. Brumbaugh, Correctional Officer; Ruben R. Rosas, Correctional Officer; Armando F. Valenzuela, Correctional Officer, Defendants-appellants, 249 F.3d 862 (9th Cir. 2001)
U.S. Court of Appeals for the Ninth Circuit – 249 F.3d 862 (9th Cir. 2001). Submitted April 17, 2001. Filed May 7, 2001
Pro se prisoner George Robinson filed a 42 U.S.C.§§ 1983 suit against several prison officials and correctional officers (collectively, “the defendants”) at the Calipatria State Prison in California, alleging that the operation of integrated exercise yards at Calipatria constitutes cruel and unusual punishment.
George Robinson, an African-American prisoner at the Calipatria State Prison in California, is housed in the Administrative Segregation Unit, a “prison within a prison” that is reserved for inmates who have violated prison rules.
Since 1996, Calipatria has followed the California Department of Correction’s (“CDC”) policy of maintaining racially integrated prison yards.
Robinson alleges that there are several race-based gangs at Calipatria.
For example, Robinson alleges, the “Surenos” is a prison gang consisting of “foot soldiers for the Mexican Mafia.”
Robinson further alleges that most white inmates are members of white supremacy gangs such as the Aryan Brotherhood or Skinheads.
Robinson alleges that at Calipatria, the white gangs have formed an alliance with the Surenos, and that members of these gangs are violently opposed to African-American inmates and MexicanAmerican inmates from Northern California.
Robinson alleges that the Administrative Segregation Unit is viewed as “headquarters” by many prison gangs and that each gang has representatives in the Unit.
He claims that he was housed in various Administrative Segregation Units prior to the implementation of the CDC’s yard integration policy, and that during that time, the prison officials would not place a Sureno inmate in the exercise yard at the same time as an African-American inmate or a Mexican-American inmate from Northern California for fear that they would attack each other.
Robinson also alleges that even though prison yards are no longer segregated by race or gang affiliation, individual prison cells are segregated because it is widely understood that members of different gangs or races would attempt to kill each other solely on the basis of gang membership or race.
Under the current integrated yard policy, Calipatria takes some precautions to prevent altercations between inmates. The district court found that before an inmate may attend the yard, prison officials review the inmate’s file to determine whether the inmate has any specific enemies or previous confrontations with other inmates in the Administrative Segregation Unit.
Inmates are not assigned to yard groups that contain known enemies, or other inmates with whom they have had previous conflicts. Inmates are divided into integrated yard groups of thirty people or fewer, and are processed in handcuffs into the yard, singly or in pairs. Inmates are searched and scanned with a metal detector when they enter and leave the yard.
This civil rights lawsuit arises from two alleged attacks on Robinson that occurred while he was in the exercise yard.
The first attack occurred on May 13, 1996. Robinson claims that as soon as he entered the yard, he was attacked by a Mexican- American inmate, Martinez, who was already in the yard. Robinson alleges that the correctional officers on duty in the yard watched the fight for about five minutes without attempting to stop it. According to Robinson, after about five minutes, one guard ordered the inmates to get down on the ground. Robinson alleges that he was unable to get down on the ground because Martinez belongs to a gang that orders its members to continue fighting until the guards fire shots, so Robinson was forced to continue defending himself. A guard eventually fired wooden blocks at Robinson and Martinez, and another guard threw a grenade that released tear gas. Robinson suffered some injuries from the attack, and he was provided with medical care. Robinson alleges that the guards lied on the incident report by describing the fight as”mutual combat,” instead of noting that Martinez attacked Robinson.
The second attack occurred on May 25, 1996. Robinson was the first inmate in the yard. He alleges that before Miranda, a Mexican-American inmate, was released into the yard with him, one guard joked, “Robinson, let the other guy get all the way on the yard before you fight him, you can’t rush him at the gate.” Another guard asked Robinson if tear gas would bother his asthma, and six other guards laughed at this comment. Robinson alleges that as soon as the guards released Miranda into the yard, Miranda attacked him. The guards fired wooden blocks, one of which struck Robinson in the leg. The guards also threw a tear gas grenade into the yard. Robinson alleges that the guards again falsified the incident report by describing the fight as “mutual combat” instead of noting that Miranda attacked him.
In 1998, Robinson filed a civil rights suit under 42 U.S.C. §§ 1983 against the defendants alleging that they violated his right to be free from cruel and unusual punishment because they were deliberately indifferent to the substantial risk that he would be seriously injured when he was placed in the prison yard with Mexican-American inmates. The defendants moved for summary judgment. The district court granted summary judgment to the defendants because Robinson did not introduce any evidence to support his opposition to the defendant’s motion for summary judgment. The defendants, in contrast, presented evidence that they took steps to prevent violence in the yard.
On August 5, 1999, Robinson moved for reconsideration of the district court’s order granting summary judgment to the defendants. Robinson attached to his motion videotapes depicting various confrontations between prisoners in the Administrative Segregation prison yard. Robinson attached a declaration explaining that he could not present the videotapes of the attacks against him because they had been destroyed. Robinson also attached numerous incident reports documenting physical confrontations between inmates of different races.
On the basis of this evidence, the district court held that Robinson raised a genuine issue of material fact”concerning whether [Robinson] was imprisoned under conditions posing a `substantial risk of serious harm’ and whether prison officials both knew of and disregarded an `excessive risk to [his] health or safety.’
Accordingly, the district court granted Robinson’s motion to reconsider the court’s grant of summary judgment, and entered an order permitting Robinson to proceed with his Eighth Amendment claim. The district court’s order stated that it would not revisit the issue whether the defendants were entitled to qualified immunity, but that they could renew their motion for summary judgment on this ground at a later time.
The case was then transferred to another judge. The defendants renewed their motion for summary judgment on the ground that they were entitled to qualified immunity with respect to Robinson’s Eighth Amendment claim. The district court held that the defendants were not entitled to qualified immunity because there was a genuine issue of fact whether the defendants were deliberately indifferent to an excessive risk to Robinson’s safety when he was placed in the exercise yard. The district court reasoned that if the defendants were, in fact, deliberately indifferent to this risk, then they could not possibly have believed that they were acting lawfully. If the defendants could not have believed that they were acting lawfully, the district court reasoned, then they are not entitled to qualified immunity.
The defendants appeal.
We review de novo the district court’s determination regarding qualified immunity (Hamilton v. Endell, 981 F.2d 1062, 1065 (9th Cir. 1992)).
Denials of summary judgment typically are not appealable. Where the ground for denying summary judgment, however, is that the defendant is not entitled to qualified immunity, we have jurisdiction over an interlocutory appeal on certain, limited grounds (Schwenk v. Hartford, 204 F.3d 1187, 1195 (9th Cir. 2000) (citing Behrens v. Pelletier, 516 U.S. 299, 312 (1996)).
We may review the district court’s order denying summary judgment only if the “issue appealed concern [s], not which facts the parties might be able to prove, but, rather, whether or not certain given facts show [ ] a violation of ‘clearly established’ law. (Johnson v. Jones, 515 U.S. 304, 311 (1995) (citing Mitchell v. Forsyth, 472 U.S. 511, 528 (1985)). For purposes of this limited inquiry, “we assume the version of the material facts asserted by the non-moving party to be correct.” (Schwenk, 204 F.3d at 1195 (citing Behrens, 516 U.S. at 312; Liston v. County of Riverside, 120 F.3d 965, 977 (9th Cir. 1997)).
We may not consider a defendant’s appeal to the extent that it challenges the district court’s finding of a triable issue of fact. With these principles in mind, we consider whether the district court erred in denying qualified immunity to the defendants.
Government officials enjoy qualified immunity from civil damages unless, “in the light of pre-existing law [,] the unlawfulness of [their] conduct [is]`apparent.’ In order to determine whether an official is entitled to qualified immunity, a court must (1) identify the right allegedly violated, (2) determine whether the right was`clearly established,’ and (3) determine whether a reasonable official would have believed his or her conduct to be lawful.
Robinson alleges that the defendants violated his Eighth Amendment right to be free from cruel and unusual punishment. Specifically, he contends that the defendants were deliberately indifferent to an excessive risk that he would be seriously harmed if placed in a racially integrated yard.
At the time Robinson was attacked in the Calipatria prison yard in 1996, the law regarding prison officials’ duty to take reasonable measures to protect inmates from violence at the hands of other prisoners was “clearly established.”
Deliberate indifference to the risk that an inmate will be harmed by other prisoners constitutes a violation of the Eighth Amendment: «A prisoner may state a section 1983 claim under the eighth and fourteenth amendments against prison officials where the officials acted with `deliberate indifference’ to the threatof serious harm or injury by another prisoner».
The only remaining question is whether a reasonable prison official would have believed his or her conduct to be lawful in light of this pre-existing law.
We must assume for purposes of this appeal that Robinson’s version of the events is true.
Robinson’s evidence paints a gladiator-like scenario, in which prison guards are aware that placing inmates of different races in the yard at the same time presents a serious risk of violent outbreaks.
The defendants’ awareness of and indifference to this risk is demonstrated by the alleged frequency with which such outbreaks occur, by the alleged jokes made by the guards to Robinson before they released a Mexican-American inmate into the yard with him, and by the alleged fact that guards failed to intervene while Robinson was attacked by another inmate.
We agree with the district court that if Robinson’s gladiator-like scenario is true, then no reasonable prison official could have believed that his or her conduct was lawful.
We therefore hold that the district court did not err in denying qualified immunity to the defendants.
**************
George H. Robinson v. Kingston W. Prunty, Warden, Calipatria State Prison, California and Other Defendants-appellants, 249 F.3d 862 (9th Cir. 2001)
Ув’язнений Джордж Робінсон подав позов на підставі 42 U.S.C.§§ 1983 проти кількох тюремних чиновників і співробітників виправних установ (разом – «відповідачі») у в’язниці штату Каліпатрія в Каліфорнії, стверджуючи, що функціонування інтегрованих прогулянкових дворів у в’язниці Каліпатрія є жорстоким і незвичним покаранням.
Джордж Робінсон, афроамериканський ув’язнений державної в’язниці Каліпатрія в Каліфорнії, перебуває в адміністративному ізоляторі – «в’язниці у в’язниці», яка призначена для ув’язнених, які порушили тюремні правила.
З 1996 року Каліпатрія дотримується політики Каліфорнійського департаменту виконання покарань (CDC) щодо підтримки расово інтегрованих тюремних дворів.
Робінсон стверджує, що в Каліпатрії існує кілька банд на расовому ґрунті.
Наприклад, Робінсон стверджує, що Surenos – це тюремна банда, що складається з «піхотинців Мексиканської мафії».
Робінсон також стверджує, що більшість білих ув’язнених є членами банд, що пропагують перевагу білої раси, таких як “Арійське братство” або “Скінхеди“.
Робінсон стверджує, що в Каліпатрії білі банди сформували союз із Surenos, і що члени цих банд жорстоко протистоять афроамериканським ув’язненим і мексиканським ув’язненим з Північної Каліфорнії.
Робінсон стверджує, що Administrative Segregation Unit розглядається як «штаб-квартира» багатьма тюремними угрупованнями і що кожне угруповання має своїх представників у Administrative Segregation Unit.
Він стверджує, що до запровадження політики CDC щодо інтеграції ув’язнених у дворах він перебував у різних адміністративних ізоляторах, і що в той час тюремна адміністрація не випускала ув’язнених Surenos на прогулянковий двір одночасно з афроамериканцями або мексиканцями з Північної Каліфорнії, побоюючись, що вони можуть напасти один на одного.
Робінсон також стверджує, що хоча тюремні двори більше не поділяються за расовою чи бандитською приналежністю, окремі тюремні камери сегрегуються, оскільки широко поширена думка, що члени різних банд чи рас намагатимуться вбити один одного виключно на підставі приналежності до банди чи раси.
Згідно з чинною integrated yard policy, Каліпатрія вживає певних запобіжних заходів для запобігання сутичкам між ув’язненими. Окружний суд встановив, що перед тим, як дозволити ув’язненому відвідувати двір, тюремні працівники переглядають його справу, щоб визначити, чи є у нього конкретні вороги або попередні сутички з іншими ув’язненими, які перебувають у відділенні адміністративної ізоляції.
Засуджених не розподіляють до дворових груп, які містять відомих ворогів або інших засуджених, з якими вони раніше мали конфлікти. Засуджені об’єднуються в об’єднані дворові групи по тридцять осіб або менше, і в наручниках виводяться на подвір’я поодинці або парами. Ув’язнених обшукують і сканують металошукачем, коли вони заходять і виходять з двору.
Цей позов про порушення громадянських прав пов’язаний з двома ймовірними нападами на Робінсона, які сталися, коли він перебував у прогулянковому дворі.
Перший напад стався 13 травня 1996 року. Робінсон стверджує, що як тільки він увійшов на подвір’я, на нього напав мексикансько-американський ув’язнений Мартінес, який вже був у дворі. Робінсон стверджує, що співробітники в’язниці, які чергували у дворі, спостерігали за бійкою близько п’яти хвилин, не намагаючись її зупинити. За словами Робінсона, приблизно через п’ять хвилин один з охоронців наказав ув’язненим лягти на землю. Робінсон стверджує, що він не міг лягти на землю, оскільки Мартінес належить до банди, яка наказує своїм членам продовжувати бійку, поки охоронці не вистрілять, тому Робінсон був змушений продовжувати захищатися. Зрештою, один з охоронців вистрілив у Робінсона і Мартінеса дерев’яними блоками, а інший кинув гранату, яка випустила сльозогінний газ. Робінсон отримав деякі травми в результаті нападу, і йому була надана медична допомога. Робінсон стверджує, що охоронці збрехали у звіті про інцидент, описавши бійку як «взаємна бійка», замість того, щоб зазначити, що Мартінес напав на Робінсона.
Другий напад стався 25 травня 1996 року. Робінсон був першим ув’язненим у дворі. Він стверджує, що перед тим, як Міранду, мексикансько-американського ув’язненого, випустили на подвір’я разом з ним, один з охоронців пожартував: «Робінсоне, дай іншому хлопцеві пройти весь шлях по подвір’ю, перш ніж битися з ним, ти не можеш поспішати з ним біля воріт». Інший охоронець запитав Робінсона, чи не зашкодить сльозогінний газ його астмі, і ще шестеро охоронців розсміялися з цього коментаря. Робінсон стверджує, що як тільки охоронці випустили Міранду на подвір’я, Міранда напав на нього. Охоронці вистрілили дерев’яними блоками, один з яких влучив Робінсону в ногу. Охоронці також кинули у двір гранату зі сльозогінним газом. Робінсон стверджує, що охоронці знову сфальсифікували звіт про інцидент, описавши бійку як «взаємна бійка», замість того, щоб зазначити, що Міранда напав на нього.
У 1998 році Робінсон подав позов про захист цивільних прав відповідно до 42 U.S.C. §§ 1983 проти відповідачів, стверджуючи, що вони порушили його право на свободу від жорстокого і незвичайного покарання, оскільки свідомо проігнорували значний ризик того, що він отримає серйозні травми, коли його помістять у тюремний двір разом з американськими ув’язненими мексиканського походження. Відповідачі подали клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження. Окружний суд задовольнив клопотання відповідачів про спрощене судочинство, оскільки Робінсон не надав жодних доказів на підтримку своїх заперечень проти клопотання відповідача про спрощене судочинство. Відповідачі, навпаки, надали докази того, що вони вживали заходів для запобігання насильству у дворі.
5 серпня 1999 року Робінсон подав клопотання про перегляд постанови районного суду, якою підсудним було винесено вирок у порядку спрощеного судочинства. Робінсон додав до свого клопотання відеокасети, на яких зафіксовані різні сутички між ув’язненими у дворі адміністративного ізолятора. Робінсон додав заяву, в якій пояснив, що не може надати відеозаписи нападів на нього, оскільки вони були знищені. Робінсон також додав численні звіти про інциденти, що документують фізичні сутички між ув’язненими різних рас.
На основі цих доказів районний суд постановив, що Робінсон порушив питання про суттєвий факт, «що стосується того, чи утримувався [Робінсон] у в’язниці в умовах, які становили «істотний ризик серйозної шкоди», і чи знали тюремні службовці про «надмірний ризик для його здоров’я або безпеки» і чи проігнорували його».
Відповідно, окружний суд задовольнив клопотання Робінсона про перегляд рішення суду про спрощене судочинство і виніс ухвалу, яка дозволила Робінсону продовжити розгляд його позову за Восьмою поправкою. В ухвалі окружного суду зазначалося, що він не переглядатиме питання про те, чи мають підсудні право на кваліфікований імунітет, але що вони можуть поновити своє клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження на цій підставі пізніше.
Після цього справу було передано іншому судді. Відповідачі поновили своє клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження на тій підставі, що вони мають право на кваліфікований імунітет щодо позову Робінсона на підставі Восьмої поправки до Конституції.
Окружний суд постановив, що відповідачі не мають права на кваліфікований імунітет, оскільки існувало реальне фактичне питання про те, чи були відповідачі свідомо байдужими до надмірного ризику для безпеки Робінсона, коли його помістили у вигульний майданчик. Районний суд вирішив, що якщо підсудні насправді були свідомо байдужими до цього ризику, то вони не могли вважати, що діють законно. Якщо підсудні не могли вважати, що діють законно, то, на думку районного суду, вони не мають права на кваліфікований імунітет.
Підсудні подали апеляцію.
Ми переглядаємо de novo рішення районного суду щодо кваліфікованого імунітету (Hamilton v. Endell, 981 F.2d 1062, 1065 (9th Cir. 1992)).
Відмова у спрощеному судовому розгляді, як правило, не підлягає оскарженню. Однак, якщо підставою для відмови у спрощеному судовому розгляді є те, що відповідач не має права на кваліфікований імунітет, ми маємо юрисдикцію щодо проміжної апеляції на певних, обмежених підставах (Schwenk v. Hartford, 204 F.3d 1187, 1195 (9th Cir. 2000) (citing Behrens v. Pelletier, 516 U.S. 299, 312 (1996)).
Ми можемо переглянути ухвалу окружного суду про відмову у спрощеному судочинстві, тільки якщо «оскаржуване питання стосується не того, які факти сторони можуть довести, а скоріше того, чи свідчать певні факти про порушення “чітко встановленого” закону» (Johnson v. Jones, 515 U.S. 304, 311 (1995) (citing Mitchell v. Forsyth, 472 U.S. 511, 528 (1985)).
Для цілей цього обмеженого дослідження «ми припускаємо, що версія матеріальних фактів, викладена протилежною стороною, є правильною» (Schwenk, 204 F.3d at 1195 (citing Behrens, 516 U.S. at 312; Liston v. County of Riverside, 120 F.3d 965, 977 (9th Cir. 1997)).
Ми не можемо розглядати апеляцію відповідача в тій мірі, в якій вона оскаржує висновок окружного суду про наявність фактичного питання, що підлягає розгляду в суді. Беручи до уваги ці принципи, ми розглянемо, чи не помилився окружний суд, відмовивши відповідачам у кваліфікованому імунітеті.
Державні службовці користуються кваліфікованим імунітетом від цивільної відповідальності, якщо тільки «у світлі раніше діючого законодавства [не] “очевидна” незаконність [їхньої] поведінки». Для того, щоб визначити, чи має посадова особа право на кваліфікований імунітет, суд повинен (1) ідентифікувати право, яке нібито було порушене, (2) визначити, чи було це право «чітко встановлене», і (3) визначити, чи вважала б розсудлива посадова особа свою поведінку законною.
Робінсон стверджує, що відповідачі порушили його право, передбачене Восьмою поправкою, на свободу від жорстокого і незвичайного покарання.
Зокрема, він стверджує, що підсудні свідомо проігнорували надмірний ризик того, що йому буде завдано серйозної шкоди, якщо його помістять у расово інтегрований двір.
На момент нападу на Робінсона у дворі в’язниці Каліпатрія в 1996 році закон про обов’язок тюремної адміністрації вживати розумних заходів для захисту ув’язнених від насильства з боку інших ув’язнених був «чітко встановлений».
Свідома байдужість до ризику заподіяння шкоди ув’язненому з боку інших ув’язнених є порушенням Восьмої поправки: «Ув’язнений може подати позов за розділом 1983 відповідно до восьмої та чотирнадцятої поправок проти тюремних службовців, якщо службовці діяли з “навмисною байдужістю” до загрози серйозної шкоди або травми з боку іншого ув’язненого»).
Єдине питання, яке залишається, – чи вважав би розсудливий тюремний працівник свою поведінку законною у світлі цього вже існуючого закону.
Для цілей цієї апеляції ми повинні припустити, що версія подій, викладена Робінсоном, є правдивою.
Свідчення Робінсона малюють “гладіаторський” сценарій, в якому тюремні охоронці усвідомлюють, що одночасне перебування ув’язнених різних рас на подвір’ї становить серйозний ризик спалахів насильства.
Усвідомлення та байдужість відповідачів до цього ризику демонструється стверджуваною частотою, з якою такі спалахи відбуваються, стверджуваними жартами охоронців на адресу Робінсона перед тим, як вони випустили мексикансько-американського ув’язненого у двір разом з ним, а також стверджуваним фактом, що охоронці не втрутилися, коли Робінсон був атакований іншим ув’язненим.
Ми погоджуємося з окружним судом у тому, що якщо “гладіаторський” сценарій Робінсона відповідає дійсності, то жоден розсудливий працівник в’язниці не міг повірити, що його поведінка була законною.
Тому ми вважаємо, що окружний суд не помилився, відмовивши підсудним у кваліфікованому імунітеті.
George H. Robinson, Plaintiff-appellee, v. Kingston W. Prunty, Warden, Calipatria State Prison, California; Silvia Huerta-garcia, Chief Deputy Warden; A. Tutt, Captain; G.j. Janda, Correctional Lieutenant; D.l. Fish, Correctional Sergeant; M.e. Ortiz, Correctional Sergeant; W. Brumbaugh, Correctional Officer; Ruben R. Rosas, Correctional Officer; Armando F. Valenzuela, Correctional Officer, Defendants-appellants, 249 F.3d 862 (9th Cir. 2001)
U.S. Court of Appeals for the Ninth Circuit – 249 F.3d 862 (9th Cir. 2001)Submitted April 17, 2001*Filed May 7, 2001
