1
0
Dawson v. Delaware, 503 U.S. 159 (1992), was a United States Supreme Court decision that ruled that a person’s rights of association and due process, as granted under the First Amendment and Fourteenth Amendment of the United States Constitution, cannot be infringed upon if such an association has no bearing on the case at hand.
Facts
Early in the morning of December 1, 1986, David Dawson and three other inmates escaped from the Delaware Correctional Center at Smyrna.
Dawson stole a car and headed south, while the other escapees stole another car and headed north. After burglarizing one home in Kenton, Dawson entered the home of Richard and Madeline Kisner. Dawson tied up Mrs. Kisner, who was at home alone preparing for work, and stabbed her 12 times before taking her car and some money. He was found the next day sleeping in a different stolen car in Milford.
The Delaware Superior Court found Dawson guilty of first-degree murder and several other crimes on June 24, 1988.
During the penalty phase, the prosecution planned to present evidence that Dawson belonged to the prison’s chapter of the Aryan Brotherhood, including expert testimony about that group, to prove that Dawson’s membership was relevant to his crimes.
Eventually, Dawson agreed to a stipulation that the Aryan Brotherhood was a white racist group that had its roots in a California prison gang of the same name, in return for the exclusion of expert testimony about the group.
The jury concluded that the aggravating factors in the case, including Dawson’s prison record, his escape from prison, the fact that he committed the murder adjunct to a second felony, and his association with the Aryan Brotherhood outweighed the mitigating factors and sentenced him to death.
The Supreme Court of Delaware upheld the death sentence.
Opinion of the Court
In writing the Court’s opinion, Chief Justice Rehnquist noted that the Constitution does not erect a barrier to the admission of evidence of a person’s beliefs and associations during sentencing simply because those beliefs and associations are protected by the First Amendment.
Chief Justice Rehnquist cited Barclay v. Florida, 463 U.S. 939 (1983), for which he had written the Court’s opinion as an Associate Justice, as a case where such beliefs were material in establishing the murderers’ motives.
In Barclay, Elwood Barclay and four other black men, looking to start a race war, killed white hitchhiker in Jacksonville Beach, Florida, in 1974. The Supreme Court of Florida imposed the death penalty on Barclay and co-defendant Jacob John Dougan. In 1985, however, the court reversed itself by ordering that Barclay’s sentence be commuted to life in prison with eligibility for parole in 25 years and that Dougan be re-sentenced. Dougan was sentenced to death again in 1987 and remains on Florida’s Death Row.
Chief Justice Rehnquist noted that because of the narrowness of the stipulation regarding the Aryan Brotherhood that the Delaware trial court agreed to – that is, because the trial court did not seek to provide evidence that the chapter Dawson was associated with was engaged in or endorsed racist activities, or was engaged in or endorsed any other violent or unlawful acts – it violated Dawson’s rights under both the First and Fourteenth Amendments.
Chief Justice Rehnquist also noted that even if the Aryan Brotherhood chapter did hold racist beliefs, elements of racial hatred were absent in this case. Both Dawson and Kisner, the woman he murdered, were white. The Court vacated the sentence against Dawson and remanded the case.
Justice Thomas, concurring
In his dissent, Justice Thomas declared that he believed the Aryan Brotherhood stipulation spoke directly to Dawson’s character, and as such the stipulation had relevance at sentencing as an aggravating factor.
Justice Thomas noted that even if the prosecution did not introduce specific evidence of the Aryan Brotherhood chapter’s activities, the jury could reasonably conclude that Dawson had engaged in some sort of illegal or forbidden activities during his membership in the gang.
Justice Thomas cited a 1985 report from the U.S. Department of Justice about prison gangs to illustrate their deviant nature, and the U.S. Court of Appeals case Jones v. Hamelman (7th Cir. 1989) to illustrate that expert testimony was unnecessary to describe a prison gang once its existence was noted.
Justice Thomas believed that the Court was imposing a double standard on the prosecution in this case and future cases by allowing Dawson to present mitigating character evidence during sentencing without explaining such evidence explicitly while not allowing the prosecution to do the same.
Extracts
The Aryan Brotherhood refers to a white racist prison gang that began in California in response to other gangs of racial minorities.
Separate gangs calling themselves the Aryan Brotherhood now exist in many state prisons including Delaware.
The brief stipulation proved only that an Aryan Brotherhood prison gang originated in California in the 1960’s, that it entertains white racist beliefs, and that a separate gang in the Delaware prison system calls itself the Aryan Brotherhood.
Justice Thomas, concurring
The description of the Aryan Brotherhood as a “racist” prison gang conveyed additional information about Dawson’s character. In Barclay v. fflorida, 463 U. S. 939 (1983), the plurality found it relevant that a black gang conspired not merely to commit crimes, but to commit them against white persons out of racial hatred.
The stipulation itself makes clear that the Aryan Brotherhood does not exist merely to facilitate formulation of abstract racist thoughts, but to respond to gangs of racial minorities.
Indeed, in the case of an organization claiming to be part of the Aryan Brotherhood, the jury very well may not have needed even the explanation that the stipulation provided.
Courts regularly have noticed that the Aryan Brotherhood is a singularly vicious prison gang that it has a hostility to black inmates, and that it originated during the prison racial violence of the 1960’s.
The Aryan Brotherhood gangs also have received substantial attention in both popular and scholarly writings.
See, e.g., Matthee, Stronger Prison Gang Influence Cited, L. A. Times, July 10, 1987, part 1, p. 34, col. 1 (describing members of the Aryan Brotherhood as “among the most violent prisoners”); Goodgame, Mayhem in the Cellblocks, Time, Aug. 12, 1985, p. 20 (describing the Aryan Brotherhood’s “inflexible ethic of vengeance”); J. Fox, Organizational and Racial Conflict in Maximum-Security Prisons 136 (1982) (identifying the Aryan Brotherhood as an “extremist” organization like the Ku Klux Klan); United States Dept. of Justice, Prison Gangs: Their Extent, Nature and Impact on Prisons 650190 (1985) (discussing the activities of the Aryan Brotherhood in the prisons of 14 States).
********************************************************************************
Dawson v. Delaware: Членство у в’язничній банді та належна правова процедура
Dawson v. Delaware, 503 U.S. 159 (1992) – це рішення Верховного Суду США, який постановив, що права особи на об’єднання та належну правову процедуру, надані Першою поправкою та Чотирнадцятою поправкою до Конституції США, не можуть бути порушені, якщо таке об’єднання не має жодного відношення до справи, що розглядається.
Щодо фактів
Рано вранці 1 грудня 1986 року Девід Доусон і троє інших ув’язнених втекли з Делаверського виправного центру в Смірні.
Доусон викрав автомобіль і попрямував на південь, тоді як інші втікачі викрали ще один автомобіль і попрямували на північ. Пограбувавши один будинок в Кентоні, Доусон проник в будинок Річарда і Мадлен Кіснер. Доусон зв’язав місіс Кіснер, яка була вдома сама і готувалася до роботи, і завдав їй 12 ножових поранень, після чого забрав її машину і трохи грошей. Наступного дня його знайшли сплячим в іншій викраденій машині в Мілфорді.
Вищий суд штату Делавер визнав Доусона винним у вбивстві першого ступеня та кількох інших злочинах 24 червня 1988 року.
На етапі винесення вироку обвинувачення планувало представити докази приналежності Доусона до «Арійського братства», в тому числі свідчення експертів про цю групу, щоб довести, що членство Доусона в ній пов’язане з його злочинами.
Зрештою, Доусон погодився на те, що «Арійське братство» було білою расистською групою, яка бере свій початок від однойменної каліфорнійської тюремної банди, в обмін на виключення свідчень експертів про цю групу.
Присяжні дійшли висновку, що обтяжуючі фактори у справі Доусона, включаючи його в’язничне минуле, втечу з в’язниці, той факт, що він вчинив вбивство разом з другим тяжким злочином, і його зв’язок з «Арійським братством» переважили пом’якшувальні фактори, і засудили його до смертної кари.
Верховний суд штату Делавер залишив смертний вирок у силі.
Висновок Суду
Під час написання висновку суддя Ренквіст зазначив, що Конституція не встановлює бар’єру для прийняття доказів переконань та асоціацій особи під час винесення вироку лише тому, що ці переконання та асоціації захищаються Першою поправкою до Конституції.
Суддя Ренквіст послався на справу Barclay v. Florida, 463 U.S. 939 (1983), у якій він писав висновок суду як асоційований суддя, як на випадок, коли такі переконання були суттєвими для встановлення мотивів вбивць.
У Barclay v. Florida Елвуд Барклай і четверо інших чорношкірих чоловіків, прагнучи розпочати расову війну, вбили білого автостопника в Джексонвілль-Біч, штат Флорида, у 1974 році. Верховний суд Флориди виніс смертний вирок Барклаю і співвідповідачу Джейкобу Джону Дугану. Однак у 1985 році суд змінив своє рішення, постановивши замінити вирок Барклаю на довічне ув’язнення з правом на умовно-дострокове звільнення через 25 років, а Дугану винести повторний вирок. Дуґан був знову засуджений до смертної кари в 1987 році і досі перебуває в камері смертників у Флориді.
Суддя Ренквіст зазначив, що через вузькість положення щодо «Арійського братства», з яким погодився суд першої інстанції штату Делавер, тобто через те, що суд першої інстанції не намагався надати докази того, що осередок, з яким був пов’язаний Доусон, брав участь або підтримував расистську діяльність, або брав участь або підтримував будь-які інші насильницькі або незаконні дії, це порушило права Доусона, передбачені як Першою, так і Чотирнадцятою поправками.
Суддя Ренквіст також зазначив, що навіть якщо відділення «Арійського братства» і дотримувалося расистських переконань, елементи расової ненависті в цій справі були відсутні. І Доусон, і Кіснер, жінка, яку він убив, були білими. Суд скасував вирок Доусону і направив справу на повторний розгляд.
Окрема думка
У своїй окремій думці суддя Томас заявив, що, на його думку, положення про «Арійське братство» безпосередньо стосується характеру Доусона, і тому воно має значення при винесенні вироку як обтяжуючий фактор.
Суддя Томас зазначив, що навіть якщо обвинувачення не надало конкретних доказів діяльності осередку «Арійського братства», присяжні могли обґрунтовано зробити висновок, що Доусон займався якоюсь незаконною або забороненою діяльністю під час свого членства в банді.
Суддя Томас процитував звіт Міністерства юстиції США 1985 року про в’язничні банди, щоб проілюструвати їхню девіантну природу, а також справу Апеляційного суду США Jones v. Hamelman (7th Cir. 1989), щоб показати, що свідчення експертів не потрібні для опису тюремної банди, якщо її існування вже було зафіксовано.
Суддя Томас вважав, що Суд застосовує подвійні стандарти до обвинувачення у цій справі і в майбутніх справах, дозволяючи Доусону представляти докази пом’якшувального характеру під час винесення вироку без чіткого пояснення таких доказів, і не дозволяючи обвинуваченню робити те ж саме.
Витяги
«Арійське братство» – це біла расистська в’язнична банда, яка виникла в Каліфорнії у відповідь на дії інших банд расових меншин.
Окремі банди, що називають себе «Арійським братством», зараз існують у в’язницях багатьох штатів, включаючи Делавер.
Короткий висновок доводить лише те, що в’язнична банда «Арійське братство» виникла в Каліфорнії в 1960-х роках, що вона сповідує білі расистські переконання і що окрема банда у в’язничній системі штату Делавер називає себе «Арійським братством».
Justice Thomas, concurring
Опис «Арійського братства» як «расистського» в’язничного угруповання містить додаткову інформацію про характер Доусона. У справі Barclay v. Florida, 463 U.S. 939 (1983) колегія суддів визнала важливим, що чорношкіра банда змовилася не просто вчиняти злочини, а вчиняти їх проти білих людей з расової ненависті.
Сама постанова чітко вказує на те, що «Арійське братство» існує не лише для того, щоб сприяти формулюванню абстрактних расистських думок, але й для того, щоб реагувати на банди расових меншин.
Дійсно, у випадку з організацією, яка стверджує, що є частиною «Арійського братства», присяжним цілком могло не знадобитися навіть те пояснення, яке міститься в цьому положенні. Суди регулярно відзначають, що «Арійське братство» є особливо жорстоким в’язничним угрупованням, що воно «вороже ставиться до чорношкірих ув’язнених, і що воно виникло під час расового насильства у в’язницях у 1960-х роках.
Бандам «Арійського братства» також приділяється значна увага як у популярних, так і в наукових працях.
See, e.g., Matthee, Stronger Prison Gang Influence Cited, L. A. Times, July 10, 1987, part 1, p. 34, col. 1 (описує членів Арійського братства як одних із найжорстокіших в’язнів); Goodgame, Mayhem in the Cellblocks, Time, Aug. 12, 1985, p. 20 (описує жорстку етику помсти «Арійського братства»); J. Fox, Organizational and Racial Conflict in Maximum-Security Prisons 136 (1982) (визначає «Арійське братство» як «екстремістську» організацію на кшталт Ку-клукс-клану); United States Dept. of Justice, Prison Gangs: Their Extent, Nature and Impact on Prisons 650190 (1985) (аналізує діяльність «Арійського братства» у в’язницях 14 штатів).
