0
0
Mr. Vue is an inmate at the Dick Conner Correctional Center (DCCC) in Oklahoma, where he is serving an indeterminate life sentence for first-degree murder. In his amended complaint, Mr. Vue alleged he was wrongfully classified as a member or associate of the Surenos, a Hispanic prison gang, which lead to him being housed in administrative segregation with members of that gang. He further alleged that Surenos inmates assaulted him while he was in administrative segregation.
Mr. Vue served only two of the seven named defendants in this case: Janet Dowling, the Warden at DCCC, and Aaron Peruskie, Chief of Security. Ms. Dowling and Mr. Peruskie moved to dismiss Mr. Vue’s amended complaint for failure to state a claim under Federal Rule of Civil Procedure 12(b)(6). In ruling on that motion, the district court also engaged in a preliminary screening of Mr. Vue’s pro se amended complaint under 28 U.S.C. § 1915(e)(2)(b)(ii).
A. Amended Complaint
In his amended complaint, Mr. Vue alleged that on August 28, 2020, his prison cell-Unit Q, cell 107-was designated a security threat group (STG) and he was administratively segregated from the general prison population in that cell. Several days later, Mr. Vue learned he was segregated with the Surenos in Unit Q because prison officials found a handwritten roster identifying him as a member or associate of that prison gang. When he stated he was not affiliated with the Surenos, an officer directed him to submit a request to staff (RTS) to have his classification reviewed. Mr. Vue submitted an RTS to Security claiming he was not a member of the Surenos and that he could not be because he is Asian and his ethnicity is Hmong.
Receiving no response, Mr. Vue submitted an RTS to Mr. Peruskie on October 26, again disclaiming any affiliation with the Surenos. Mr. Peruskie responded that he “asked the Security Threat Intelligence [STI] Unit to come to DCCC and revalidate. Relief pending upon results of STI interviews.” R., Vol. 1 at 163.
Sometime in October 2020, Surenos gang members from Unit Q, cell 104, tried to attack Mr. Vue with knives. The unit officer intervened and prevented him from being injured. Mr. Vue was returned to his cell in administrative segregation with the Surenos. After overhearing several officers laughing and joking about this incident, Mr. Vue concluded that his classification and administrative segregation were intentional and retaliatory.
In December 2020, Security informed Mr. Vue that he would be moved to Unit K, which Ms. Dowling had designated as segregated housing for Surenos gang members. Once again, Mr. Vue told an officer he was not a Surenos gang member. During that same month, one of Mr. Vue’s Hispanic cellmates was removed from the STG list and placed in general population when he told staff he was not affiliated with the Surenos. Mr. Vue was then housed for a time with an Asian/Hmong inmate. When a Hispanic inmate was ordered to move from Unit K to Mr. Vue’s cell in Unit Q, and Mr. Vue was ordered to move to Unit K, the Hispanic inmate protested that he was a Surenos member and should remain in Unit K. Mr. Vue heard an officer call this Hispanic inmate “a piece of shit” while attempting to physically drag him into a cell. Id. at 164. Mr. Vue told the officer this situation was absurd because he was not a Surenos member. A few days later, he was moved to Unit K.
On December 28, Mr. Vue submitted an RTS to Ms. Dowling stating he was not a Surenos gang member. On January 4, 2021, Ms. Dowling “responded that the STG list is compiled and maintained by the Office of Inspector General. I will ask the [STI] Unit to come to DCCC and revalidate. Relief pending upon results of STI interviews.” Id. at 165. When he had not been interviewed as of April 15, Mr. Vue submitted another RTS to Ms. Dowling reiterating his claim he was not a Surenos gang member and asking for an STI Unit interview. Ms. Dowling responded that she had addressed this request in her January 4 response.
On June 18, Bradley Rogers, the DCCC’s STI Agent, informed Mr. Vue that, based on information in Mr. Vue’s file, he had been assessed two points in the STI system, qualifying him as an “associate” of the Surenos gang. Id. at 166. Mr. Vue told Mr. Rogers that he was not a member of the Surenos gang. Hispanic inmates also told Mr. Rogers that Mr. Vue was not a member or associate of their gang. Mr. Rogers stated he would return to interview Mr. Vue and take pictures of his tattoos, but he did neither.
On June 24, Mr. Vue submitted another RTS, followed by a grievance. In response, Ms. Dowling directed Mr. Rogers to respond to Mr. Vue’s latest RTS. Mr. Rogers ultimately responded on October 7, 2021, stating:
You will be placed on the “inactive” list but your 2 points will remain as you [were] on a “Roster” with Surenos affiliation. You’re labeled as an “associate” and not a member. If facility heads believe [you’re] not a threat or in threat they’re able to take you off admin. seg.
Id. at 167. Mr. Vue then submitted an RTS to Mr. Rogers asking for “reliable, documented information” that showed he was an associate of the Surenos gang. Id.. Mr. Rogers responded that, due to security concerns, he could not provide Mr. Vue with the handwritten gang roster.
Mr. Vue spent a total of fourteen months in administrative segregation with the Surenos gang. He alleged in his amended complaint that defendants’ conduct violated various prison policies and procedures.
B. District Court’s Dismissal Analysis
The district court construed Mr. Vue’s amended complaint as attempting to allege two claims based upon his classification as an associate of the Surenos gang and his housing in administrative segregation: (1) a violation of his Fourteenth-Amendment right to due process, and (2) a violation of his Eighth-Amendment right to be free from cruel and unusual punishment.
1. Due Process
Mr. Vue alleged defendants denied him due process when he was classified as an associate of the Surenos gang and placed in administrative segregation with those gang members. The district court dismissed this claim, holding Mr. Vue did not plausibly allege that defendants violated a constitutionally protected liberty interest. The court acknowledged that, while prisoners do not generally have a liberty interest in particular classifications and housing assignments, a state-created liberty interest could arise from prison regulations that either extend the duration of confinement or impose “‘atypical and significant hardship on the inmate in relation to the ordinary incidents of prison life.’” R., Vol. 1 at 277 (quoting Sandin v. Conner, 515 U.S. 472, 483 (1995)).
The district court concluded that the factors we identified in Estate of DiMarco v. Wyoming Department of Corrections, 473 F.3d 1334, 1342 (10th Cir. 2007), weighed against a finding that Mr. Vue’s challenged classification and segregated housing violated a liberty interest. First, the court found there is a legitimate penological interest in keeping rival gangs separated to prevent violence. Second, Mr. Vue’s classification and subsequent administrative segregation were not atypical or significant as compared to the usual terms of prison confinement. Third, the classification and administrative segregation had no effect on the duration of his incarceration. And fourth, Mr. Vue’s placement in administrative segregation was not indefinite. Consequently, because Mr. Vue did not plausibly allege a state-created liberty interest in his classification and resulting housing assignment, the district court concluded he was not entitled to any particular process with regard to either and he failed to state a claim for a due-process violation.
2. Cruel and Unusual Punishment
Mr. Vue alleged that defendants violated his right to be free from cruel and unusual punishment because the prison lacks a procedure to challenge his classification as an associate of the Surenos gang and that classification puts his life in danger. The district court dismissed this claim, holding Mr. Vue did not plausibly allege that defendants acted with a sufficiently culpable state of mind-that they disregarded a known or obvious risk that was so great it was highly probable that harm would follow.
The court reasoned that Mr. Vue’s inclusion on a roster of Surenos gang members undermined any inference that defendants were subjectively aware that placing him in administrative segregation with members of that gang would pose a risk to his safety. Regarding Mr. Vue’s allegation he was attacked by Surenos gang members, the court noted that prison guards intervened and protected him from physical harm. Moreover, Mr. Vue suffered no serious physical injury (aside from pepper spray to his face resulting from the guards’ intervention on his behalf when he was assaulted) during the fourteen months he spent in administrative segregation with Surenos gang members.
3. Dismissal With Prejudice
The district court dismissed Mr. Vue’s amended complaint with prejudice, concluding that amendment would be futile.
C. Rule 60(b) Motion
Mr. Vue argued in his Rule 60(b) motion that the district court failed to consider allegations in the amended complaint regarding discriminatory and disparate treatment in the prison based upon his non-white status. In particular, he contended the court did not credit the following allegations:
- Prison officials placed him in a “dangerous position” by making him “defend [the] erroneous [Surenos associate] label to validated members, rival gang members, [and] other racial groups.” R., Vol. 2 at 8.
- Mr. Vue “was housed with another Hmong (Asian) person” before being moved to Unit K, which was reserved for the Surenos gang, while at the same time a Hispanic inmate was moved away from the Surenos unit. Id. at 9.
- An “officer called [a] Hispanic [inmate] a ‘piece of shit’ and attempted to physically drag the Hispanic [inmate], who was prone on the floor, into the cell by the restraints.” Id..
Mr. Vue also argued the court failed to liberally construe the pro se amended complaint by ignoring the allegations he made in other filings.
The district court denied Mr. Vue’s motion. First, the court concluded it had properly declined to consider allegations outside the amended complaint in determining whether the amended complaint should be dismissed for failure to state a claim. Second, the court stated it had liberally construed the amended complaint when it determined that Mr. Vue failed to state any plausible claims.
In applying the plausibility standard, the district court said it had focused on Mr. Vue’s factual allegations and had disregarded legal conclusions and bare assertions amounting to formulaic recitations of the elements of a constitutional discrimination claim. In doing so, the court held that Mr. Vue’s amended complaint clearly identified only two claims-a denial of due process under the Fourteenth Amendment and deliberate indifference under the Eighth Amendment-both of which were premised on his classification as a Surenos associate and his resulting placement in administrative segregation. In contrast, the court concluded that Mr. Vue’s “scattered references to the prison officials’ allegedly ‘discriminatory practices’ . . . [were] not entitled to the assumption of truth because they merely referred to elements of a discrimination claim.” R., Vol. 2 at 36.
II. Discussion
We review de novo the district court’s dismissal of Mr. Vue’s amended complaint for failure to state a claim under Rule 12(b)(6) and § 1915(e)(2)(B)(ii). See Kay v. Bemis, 500 F.3d 1214, 1217-18 (10th Cir. 2007). We consider whether the well-pleaded allegations in a complaint plausibly support a legal claim for relief above the speculative level. See id. at 1218. We review for an abuse of discretion the district court’s denial of Mr. Vue’s Rule 60(b) motion. See Manning v. Astrue, 510 F.3d 1246, 1249 (10th Cir. 2007). Because Mr. Vue is proceeding pro se, we liberally construe the amended complaint. See Kay, 500 F.3d at 1218.
A. Due Process
Under the Fourteenth Amendment, a state may not deprive a person of his life, liberty, or property without due process of law. See DiMarco, 473 F.3d at 1339. “A liberty interest may arise from the Constitution itself, by reason of guarantees implicit in the word ‘liberty,’ or it may arise from an expectation or interest created by state laws or policies.” Id.. But “[i]n the penological context, not every deprivation of liberty at the hands of prison officials has constitutional dimension. This is so because incarcerated persons retain only a narrow range of protected liberty interests.” Rezaq v. Nalley, 677 F.3d 1001, 1011 (10th Cir. 2012). Therefore, although “a protected liberty interest may arise from prison placement decisions and conditions of confinement,” DiMarco, 473 F.3d at 1340, such a right is created only when prison conditions “impose atypical and significant hardship on the inmate in relation to the ordinary incidents of prison life,” id. at 1339 (brackets and internal quotation marks omitted).
We have identified four non-dispositive factors relevant to determining when a prison condition imposes atypical and significant hardship: (1) the existence of a legitimate penological interest, (2) the extremity of the condition, (3) the possible effect on the duration of confinement, and (4) the indeterminate nature of the condition. See id. at 1342. In making this assessment, we “must be mindful of the primary management role of prison officials who should be free from second-guessing or micro-management from the federal courts.” Id. The district court held that each of the DiMarco factors weighed against finding a state-created liberty interest in Mr. Vue’s classification as a Surenos associate and his placement in administrative segregation with Surenos gang members.
1. Lack of Process Under Prison Regulations
Much of Mr. Vue’s argument focuses on defendants’ failure to follow prison policies with respect to certain processes related to classification and housing. He asserts that, according to policy, he should have received a hearing and review, if not before his classification as a Surenos associate, then at least after he informed prison officials of his claim that he was not affiliated with that gang.
Prior to Sandin v. Conner, 515 U.S. 472, 480 (1995), courts looked for mandatory language in prison regulations to determine when the state had created a protected liberty interest. But the Supreme Court ultimately found this approach unworkable. See id. at 482-83. Thus, post-Sandin, the due process inquiry focuses on the nature of the conditions of confinement, rather than the prison’s regulatory language, because “[t]he regulations themselves do not create an enforceable procedural right.” DiMarco, 473 F.3d at 1341. Consequently, Mr. Vue’s allegation that he was denied all process due under the prison’s regulations is not in itself sufficient to state a plausible due-process claim.
2. DiMarco Factors
Mr. Vue also contends that the district court erred in applying the DiMarco factors.
a. Legitimate Penological Interest
In DiMarco, 473 F.3d at 1342, we cited “safety” as a legitimate penological interest. Although Mr. Vue concedes there is a penological interest in separating different gangs to prevent violence, he appears to argue that safety interest ceased to be legitimate once he asserted that his classification as a Surenos associate was erroneous. But the question is general rather than specific. The issue is not whether “segregated confinement is essential in every case. Instead, it is sufficient to show a reasonable relationship between isolation and the asserted penological interests.” Rezaq, 677 F.3d at 1014. And in assessing this factor, we do not second-guess the prison officials’ conclusion, as alleged in the amended complaint, that Mr. Vue was a Surenos associate because his name was included on a Surenos gang roster. See DiMarco, 473 F.3d at 1342 (“[A]ny assessment must be mindful of the primary management role of prison officials who should be free from second-guessing or micro-management from the federal courts.”). We conclude there was a reasonable relationship between Mr. Vue’s classification and resulting administrative segregation and the prison’s asserted safety interest. Therefore, this factor weighs against finding a state-created liberty interest.
b. Extremity of Conditions
“Housing determinations and classification decisions . . . are commonplace judgments in the day-to-day management of prisons.” Franklin v. District of Columbia, 163 F.3d 625, 634-35 (D.C. Cir. 1998). And we have recognized “that nondisciplinary administrative segregation is the sort of confinement that inmates should reasonably anticipate receiving at some point in their incarceration.” Rezaq, 677 F.3d at 1012. Mr. Vue asserts that his administrative segregation was so extreme as to be punitive. In the amended complaint, he alleged he was confined to a shared cell for twenty-four hours a day and permitted to shower every three days, and that he was not allowed to work in the law library or participate in recreational activities off of his unit. These factual allegations do not demonstrate that the conditions of Mr. Vue’s administrative segregation were extreme rather than “comparable to those routinely imposed in the administrative segregation setting,” id. at 1015. We held in DiMarco that a prison “has no constitutional duty to equalize . . . amenities in every detail. Nor does a prisoner have a right to access every type of program available to other inmates, ranging from work to recreation.” 473 F.3d at 1343. This factor weighs against finding a state-created liberty interest.
c. Effect on Duration of Incarceration
Mr. Vue does not contend that he alleged any facts in the amended complaint indicating that his classification or administrative segregation has the potential to extend the length of his incarceration under his indefinite life sentence. This factor therefore weighs against finding a state-created liberty interest.
d. Indefinite Duration
Finally, Mr. Vue challenges the district court’s conclusion that, because it ended after fourteen months, his placement in administrative segregation was not indefinite. On this point we agree with Mr. Vue. His administrative segregation was not imposed for a defined period. See, e.g., Sandin, 515 U.S. at 475 (challenging sentence to 30 days’ disciplinary segregation). But even when not imposed for a definite term, “[t]he availability of periodic reviews . . . suggests that the confinement was not indefinite.” Rezaq, 677 F.3d at 1016; see also DiMarco, 473 F.3d at 1343 (holding administrative segregation was not indefinite because it was subject to “regular reevaluations throughout [the] confinement” every 90 days). Here, however, the amended complaint alleged that Mr. Vue’s placement was reviewed, if at all, only at the point he was returned to the general population after fourteen months.
On the other hand, we do not assess indeterminacy in a vacuum; we consider it in tandem with duration. See Rezaq, 677 F.3d at 1016. Like Mr. Vue, the prisoner in DiMarco spent 14 months in administrative segregation. See 473 F.3d at 1343. And we have held that significantly longer periods of administrative segregation did not create a liberty interest. See id. at 1340-41 &n.5 (noting cases involving 1,000 or more days in such confinement).
But even if the durational indefiniteness of Mr. Vue’s administrative segregation could be said to weigh in favor of finding a liberty interest, we “are not bound to give more or less weight to any given factor.” Rezaq, 677 F.3d at 1012. The DiMarco factors do not “serve as a constitutional touchstone,” nor do they “establish a rigid framework for determining whether a liberty interest exists.” Id. at 1012 &n.5. Because the other factors-a legitimate penological interest, a lack of extreme conditions, and no effect on the length of Mr. Vue’s incarceration-all weigh against finding a state-created liberty interest, we place the weight of our analysis on those factors. Just as extreme conditions in administrative segregation would not alone constitute an atypical and significant hardship, see id. at 1013, neither does the indefinite duration of Mr. Vue’s administrative segregation under the circumstances alleged in this case.
We therefore conclude based on the totality of the circumstances that Mr. Vue did not have a state-created liberty interest in avoiding the challenged classification and confinement. Consequently, the district court did not err in dismissing Mr. Vue’s due-process claim for failure to state a claim.
B. Cruel and Unusual Punishment
Mr. Vue alleged that defendants put his life in danger by classifying him as a Surenos associate when he had no affiliation with that prison gang. “Prison officials have a duty to protect prisoners from violence at the hands of other prisoners.” Verdecia v. Adams, 327 F.3d 1171, 1175 (10th Cir. 2003) (ellipsis and internal quotation marks omitted). But to succeed on an Eighth-Amendment claim, a prisoner must demonstrate both an objective element-“that he is incarcerated under conditions posing a substantial risk of serious harm”-and a subjective element- “that the prison official was deliberately indifferent to his safety.” Id..
The district court dismissed Mr. Vue’s Eighth-Amendment claim because he did not plausibly allege that defendants acted with a sufficiently culpable state of mind. Under the subjective prong, the prison official “must both be aware of facts from which the inference could be drawn that a substantial risk of serious harm exists, and he must also draw the inference.” Id.. Thus, deliberate indifference is “equal to recklessness, in which a person disregards a risk of harm of which he is aware.” Id..
Mr. Vue argues the following factual allegations in the amended complaint demonstrate that defendants were aware of but disregarded the substantial risk of serious harm to him:
- There was a previous state-wide lockdown of Oklahoma prisons due to gang violence and racial conflicts.
- Mr. Vue was assaulted by Surenos gang members after he denied being a member of that gang.
- An officer called a Surenos gang member a “piece of shit” while trying to move him into Mr. Vue’s cell in Unit Q.
- Mr. Vue was placed in administrative segregation in Unit K with Surenos gang members after he repeatedly denied membership or association with that gang and after he was assaulted by members of that gang.
- The handwritten gang roster is not a reliable basis on which to conclude Mr. Vue is associated with the Surenos gang because it shows only his housing assignment with Hispanic inmates.
- Mr. Vue’s prison records should show that, in 1999, STI assessed him as, and he admitted to being, a member of an Asian gang.
These allegations, individually or in combination, are not sufficient to show that defendants acted with deliberate indifference by classifying Mr. Vue as a Surenos associate and housing him with Surenos members. He did not allege any facts indicating defendants were aware that the handwritten document relied upon for that classification was not a Surenos gang roster. Thus, the fact that defendants credited that roster over Mr. Vue’s denials of affiliation with the Surenos does not show they were deliberately indifferent. And housing Mr. Vue with inmates in a gang with which he was affiliated based on the Surenos roster was not inconsistent with defendants’ knowledge of the previous state-wide lockdown. Nor did Mr. Vue allege facts showing defendants were aware of his 1999 assessment as a member of an Asian gang. He claimed only that the 1999 information should have been apparent from his prison record. Moreover, according to the amended complaint, Mr. Vue was housed with Surenos gang members in administrative segregation for fourteen months without being physically harmed and without incident excepting the one assault that prison guards thwarted. Mr. Vue fails to show that the district court erred in dismissing his Eighth-Amendment claim for failure to state a claim.
C. Rule 60(b) Motion
Rule 60(b)(1) permits a court to relieve a party from a judgment based on “mistake, inadvertence, surprise, or excusable neglect.” Fed.R.Civ.P. 60(b)(1). “A ‘mistake’ may occur if the district court made a substantive mistake of law in its order.” Manning, 510 F.3d at 1249.
Mr. Vue argued in his motion that the district court failed to liberally construe his amended complaint and ignored his factual allegations regarding disparate treatment based upon his non-white status. “The Equal Protection Clause of the Fourteenth Amendment commands that no State shall deny to any person within its jurisdiction the equal protection of the laws, which is essentially a direction that all persons similarly situated should be treated alike.” Requena v. Roberts, 893 F.3d 1195, 1210 (10th Cir. 2018). To state a claim for an equal-protection violation based upon his race, Mr. Vue was required to allege facts showing defendants treated him differently than prisoners of other races, and to “sufficiently allege that defendants were motived by racial animus.” Id..
Mr. Vue contends the court erred in concluding that his scattered allegations regarding discriminatory practices were “not entitled to the assumption of truth” because they merely referred to the elements of a constitutional discrimination claim. Ashcroft v. Iqbal, 556 U.S. 662, 680 (2009). He fails to demonstrate an abuse of discretion. First, Mr. Vue does not show the district court erred in relying on Iqbal. He notes the Supreme Court’s statement in Iqbal that “Respondent’s account of his prison ordeal could, if proved, demonstrate unconstitutional misconduct by some governmental actors.” Id. at 666. But while some of the factual allegations in Iqbal may potentially have been well-pled against some unnamed defendants, the Court still found that other allegations in the complaint were too conclusory, see id. at 680-81. And it is the latter holding the district court applied in this case.
Second, Mr. Vue fails to identify any allegation in the amended complaint that the district court mischaracterized as conclusory-or that otherwise supported a claim of discriminatory conduct amounting to a race-based equal-protection violation. Mr. Vue cites his allegations that “Defendants’ practices are in violation of state statute and departmental policy, thereby . . . subjecting Plaintiff to disparate and discriminatory treatment,” Aplt. Opening Br. at 32, and that “prison officials give preferential treatment to inmates affiliated with ‘white’ gangs,” id. at 35 (internal quotation mark omitted). But these allegations are “too vague and conclusory to state a claim.” Requena, 893 F.3d at 1210. Mr. Vue also points to allegations that (1) he was locked in a room with no heat and no shirt in December 2018, and (2) guards laughed and joked about him being assaulted by Surenos members. But he fails to explain how these facts demonstrate disparate treatment of similarly situated prisoners based on Mr. Vue’s race. See id.
D. Dismissal With Prejudice
Lastly, Mr. Vue challenges the district court’s dismissal of the amended complaint with prejudice because amendment would be futile. But he does not develop this argument by setting forth well-pleaded factual allegations that would state a claim for relief. Nor did he “take advantage of available opportunities to amend.” Requena, 893 F.3d at 1208.
If a party seeks to amend a pleading following the court’s grant of a motion to dismiss, the party must first move to reopen the case under Fed.R.Civ.P. 59(e) or 60(b) and then file a motion under Fed.R.Civ.P. 15 for leave to amend which gives adequate notice of the basis for the proposed amendment.
Id. (ellipsis and internal quotation marks omitted). Mr. Vue filed a Rule 60(b) motion but he did not seek leave to amend the amended complaint, in that motion or otherwise. Even on appeal, Mr. Vue does not argue he should have been permitted the opportunity to amend. He instead contends he should be allowed to offer evidence supporting the allegations in the amended complaint that the district court held were insufficient to state a claim. See Aplt. Opening Br. at 34, 38. Mr. Vue fails to show the district court erred in dismissing the amended complaint with prejudice because amendment would be futile.
III. Conclusion
We affirm the district court’s judgment.
After examining the briefs and appellate record, this panel has determined unanimously that oral argument would not materially assist in the determination of this appeal. See Fed. R. App. P. 34(a)(2); 10th Cir. R. 34.1(G).
The case is therefore ordered submitted without oral argument. This order and judgment is not binding precedent, except under the doctrines of law of the case, res judicata, and collateral estoppel. It may be cited, however, for its persuasive value consistent with Fed. R. App. P. 32.1 and 10th Cir. R. 32.1.
*****************************************************************
Ong Vue v. Dowling: поміщення ув’язненого до адміністративної ізоляції із засудженими іншої раси
Ong Vue, Plaintiff-Appellant, v. Janet Dowling, Warden; Aaron Peruskie, Chief of Security; Randy Harding, Deputy Warden; Creighton White, Deputy Warden; Alex Armstrong, Chief of Security; Bradley Rogers, DCCC STI Agent; Michael Williams, Intelligence Officer, Defendants-Appellees.
I. Передісторія
Пан В’ю є ув’язненим у Dick Conner Correctional Center (DCCC) в Оклахомі, де він відбуває довічне ув’язнення за вбивство першого ступеня.
У своїй зміненій скарзі пан В’ю стверджував, що його неправомірно класифікували як члена або спільника the Surenos, іспаномовного в’язничного угруповання, що призвело до того, що він був поміщений до адміністративної ізоляції з членами the Surenos.
Він також стверджував, що ув’язнені the Surenos напали на нього, коли він перебував в адміністративній ізоляції.
A. Виправлена скарга
У своїй зміненій скарзі пан В’ю стверджував, що 28 серпня 2020 року його в’язничну камеру – блок Q, камера 107 – було віднесено до групи загрози безпеці (STG), і він був адміністративно ізольований від загального контингенту ув’язнених у цій камері.
За кілька днів пан В’ю дізнався, що його ізолювали разом із the Surenos в блоці Q, оскільки в’язничні працівники знайшли рукописний список, в якому він був зазначений як член або спільник цього в’язничного угруповання.
Коли пан В’ю заявив, що не пов’язаний з the Surenos, офіцер наказав йому подати заяву (RTS) з проханням переглянути його класифікацію.
Пан В’ю подав заяву до служби безпеки, в якій стверджував, що він не є членом the Surenos і не може ним бути, оскільки він є азіатом, а його етнічна приналежність – хмонг.
Не отримавши відповіді, 26 жовтня пан В’ю надіслав заяву на ім’я пана Перускі, в якій знову заперечував свою приналежність до the Surenos. Пан Перускі відповів, що він «попросив відділ розвідки загроз безпеці (STI) приїхати до DCCC та підтвердити його належність».
Приблизно у жовтні 2020 року the Surenos з камери 104 підрозділу Q намагалися напасти з ножами на пана В’ю. Офіцер підрозділу втрутився і запобіг його пораненню. Пана В’ю повернули до його камери в адміністративній ізоляції разом з the Surenos. Почувши, як кілька офіцерів сміялися і жартували з приводу цього інциденту, пан В’ю дійшов висновку, що його класифікація та адміністративна ізоляція були навмисними та становили форму помсти.
У грудні 2020 року охорона повідомила пану В’ю, що його переведуть до блоку К, який пані Даулінг визначила як окреме приміщення для членів the Surenos. Пан В’ю знову сказав офіцеру, що він не є членом the Surenos.
Того ж місяця одного з іспаномовних співкамерників пана В’ю викреслили зі списку STG та помістили до загальної камери після того, як він заявив персоналу, що не пов’язаний з the Surenos. Після цього пана В’ю на деякий час помістили разом з ув’язненим азіатом/хмонгом.
Коли іспаномовному ув’язненому наказали перевестися з блоку К до камери пана В’ю у блоці Q, а пану В’ю наказали перевестися до блоку К, то іспаномовний ув’язнений запротестував, що він є членом the Surenos та повинен залишатися в блоці К. Пан Ву почув, як офіцер назвав цього іспаномовного ув’язненого «шматком лайна», намагаючись фізично затягнути його до камери. Пан В’ю сказав офіцеру, що ця ситуація є абсурдною, оскільки він не був членом the Surenos. Через кілька днів його перевели до блоку К.
28 грудня пан В’ю подав пані Даулінг заяву про те, що він не є членом the Surenos. 4 січня 2021 року пані Даулінг «відповіла, що список STG складається і ведеться Офісом Генерального інспектора. Я попрошу підрозділ STI приїхати до установи та провести повторну перевірку. Рішення буде прийнято за результатами співбесіди».
Після того, як 15 квітня з ним не було проведено співбесіди, пан В’ю подав ще одну заяву на ім’я пані Даулінг, в якій знову стверджував, що він не є членом the Surenos, і просив про проведення співбесіди з підрозділом STI. Пані Даулінг відповіла, що вона розглянула цей запит у своїй відповіді від 4 січня.
18 червня Бредлі Роджерс, агент DCCC з питань безпеки, повідомив пану В’ю, що на підставі інформації, яка міститься у справі пана В’ю, йому було присвоєно два бали в системі безпеки, що кваліфікує його як «спільника» the Surenos. Пан В’ю сказав пану Роджерсу, що він не був членом the Surenos. Іспаномовні ув’язнені також сказали пану Роджерсу, що пан В’ю не був членом або спільником їхньої банди. Пан Роджерс заявив, що повернеться, щоб опитати пана В’ю і сфотографувати його татуювання, але не зробив цього.
24 червня пан В’ю подав ще одну заяву, за якою послідувала скарга. У відповідь пані Даулінг доручила пану Роджерсу відповісти на останню. Зрештою, пан Роджерс відповів 7 жовтня 2021 року, зазначивши «Ви будете поміщені до списку «неактивних», але Ваші 2 бали залишаться, оскільки Ви [перебували] у реєстрі з приналежністю до the Surenos. Ви позначені як «асоційований член», а не як член. Якщо керівники установ вважають, що Ви не є загрозою або перебуваєте під загрозою, вони можуть видалити вас з відповідного реєстру».
Потім пан В’ю подав заяву на ім’я пана Роджерса з проханням надати «достовірну, задокументовану інформацію», яка свідчила б про те, що він був спільником the Surenos. Пан Роджерс відповів, що з міркувань безпеки він не може надати йому рукописний список членів банди.
Загалом пан В’ю провів 14 місяців в адміністративній ізоляції з the Surenos. У своїй виправленій скарзі він стверджував, що поведінка відповідачів порушувала різні в’язничні правила і процедури.
B. Аналіз рішення окружного суду про відмову в задоволенні позову
Окружний суд витлумачив змінену скаргу пана В’ю як спробу висунути два позови, засновані на його класифікації як спільника the Surenos та його утриманні в умовах адміністративної ізоляції: (1) порушення його права на належну правову процедуру, передбаченого Чотирнадцятою поправкою, та (2) порушення його права, передбаченого Восьмою поправкою, на свободу від жорстокого і незвичайного покарання.
1. Належна правова процедура
Пан В’ю стверджував, що відповідачі відмовили йому у належній правовій процедурі, коли його класифікували як спільника the Surenos та помістили до адміністративної ізоляції разом з членами цієї банди.
Окружний суд відхилив цей позов, постановивши, що пан В’ю не зміг довести, що відповідачі порушили constitutionally protected liberty interest. Суд визнав, що, хоча ув’язнені, як правило, не мають a liberty interest, пов’язаного з конкретною класифікацією та розподілом камер, a state-created liberty interest може виникати з в’язничних правил, які або збільшують тривалість ув’язнення, або накладають «нетипові і значні труднощі на ув’язненого у зв’язку зі звичайними інцидентами в’язничного життя» (R., Vol. 1 at 277, quoting Sandin v. Conner, 515 U.S. 472, 483 (1995)).
По-перше, суд встановив, що існує законний пенологічний інтерес у тому, щоб тримати конкуруючі банди окремо для запобігання насильству.
По-друге, класифікація та подальша адміністративна ізоляція пана В’ю не були нетиповими або значними у порівнянні зі звичайними умовами ув’язнення.
По-третє, класифікація та адміністративна ізоляція не вплинули на тривалість його ув’язнення. І, по-четверте, адміністративна ізоляція пана В’ю не була безстроковою.
Отже, оскільки пан В’ю не зміг обґрунтовано довести, що його класифікація і, як наслідок, розподіл камер порушують інтереси свободи, окружний суд дійшов висновку, що він не має права на певну процедуру щодо жодного з цих питань, і що він не зміг заявити про порушення належної правової процедури.
2. Жорстоке та незвичайне покарання
Пан В’ю стверджував, що відповідачі порушили його право на свободу від жорстокого і незвичайного покарання, оскільки у в’язниці відсутня процедура оскарження його класифікації як спільника the Surenos, і ця класифікація ставить його життя під загрозу. Окружний суд відхилив цей позов, постановивши, що пан В’ю не зміг довести, що відповідачі діяли з достатнім ступенем вини, тобто нехтували відомим або очевидним ризиком, який був настільки великим, щоб настала висока ймовірність заподіяння шкоди.
Суд вирішив, що включення пана В’ю до списку членів банди the Surenos підриває будь-який висновок про те, що відповідачі суб’єктивно усвідомлювали, що поміщення його до адміністративної ізоляції разом з членами цієї банди становитиме ризик для його безпеки.
Щодо твердження пана В’ю, що на нього напали члени банди the Surenos, то суд зазначив, що в’язнична охорона втрутилася і захистила його від фізичної шкоди. Більше того, пан В’ю у не зазнав жодних серйозних тілесних ушкоджень (окрім перцевого балончика, який потрапив йому в обличчя внаслідок втручання охоронців під час нападу) уподовж 14 місяців, які він провів в адміністративній ізоляції з членами банди the Surenos.
3. Закриття справи з упередженням
Окружний суд відхилив змінену скаргу пана В’ю з упередженням, дійшовши висновку, що внесення поправок було б марним.
C. Клопотання за Правилом 60(b)
У своєму клопотанні за Правилом 60(b) пан В’ю стверджував, що окружний суд не розглянув твердження у зміненій скарзі щодо дискримінаційного та нерівного поводження у в’язниці на підставі його небілого статусу.
Зокрема, пан В’ю стверджував, що суд не взяв до уваги наступні твердження:
- в’язничні офіцери поставили його у «небезпечне становище», змусивши «захищати помилковий ярлик [спільника the Surenos] перед перевіреними членами конкуруючої банди [та] іншими расовими групами»;
- пана В’ю «розмістили з іншим хмонгом (азіатом)» до того, як його перевели до блоку К, який був зарезервований для банди the Surenos, в той самий час як іспаномовного ув’язненого перевели з блоку the Surenos;
- «в’язничний офіцер назвав латиноамериканського [ув’язненого] «шматком лайна» і спробував фізично затягнути латиноамериканського [ув’язненого], який лежав на підлозі, до камери за кайданки».
Пан В’ю також стверджував, що суд не зміг ліберально тлумачити змінену скаргу pro se, проігнорувавши твердження, зроблені ним в інших заявах.
Окружний суд відхилив клопотання пана В’ю. По-перше, суд дійшов висновку, що він належним чином відмовився розглядати твердження за межами зміненої скарги при визначенні того, чи слід відмовити у задоволенні зміненої скарги за відсутністю позовних вимог. По-друге, суд зазначив, що він ліберально тлумачив змінену скаргу, коли визначив, що пан В’ю не сформулював жодної правдоподібної претензії.
Застосовуючи стандарт правдоподібності, окружний суд заявив, що він зосередився на фактичних твердженнях пана В’ю та проігнорував правові висновки та голослівні твердження, які є шаблонним перерахуванням елементів позову про конституційну дискримінацію. При цьому суд постановив, що змінена скарга пана В’ю чітко визначила лише дві претензії – відмову в належній правовій процедурі за Чотирнадцятою поправкою та навмисну байдужість за Восьмою поправкою, – обидві з яких ґрунтувалися на його класифікації як члена the Surenos, як наслідок, на його адміністративній ізоляції. На противагу цьому, суд дійшов висновку, що «розрізнені посилання пана В’ю на нібито «дискримінаційну практику» в’язничної адміністрації не можуть вважатися правдивими, оскільки вони лише стосуються елементів позову про дискримінацію».
II. Обговорення
Ми переглядаємо de novo відхилення окружним судом зміненої скарги пана В’ю через відсутність позовних вимог відповідно до Правила 12(b)(6) та § 1915(e)(2)(B)(ii) (Kay v. Bemis, 500 F.3d 1214, 1217-18 (10th Cir. 2007).
Ми розглядаємо, чи обґрунтовані твердження у скарзі правдоподібно підтримують законну вимогу про надання судового захисту вище спекулятивного рівня.
Ми розглядаємо на предмет зловживання дискреційними повноваженнями відмову окружного суду у задоволенні клопотання пана В’ю за Правилом 60(b) (Manning v. Astrue, 510 F.3d 1246, 1249 (10th Cir. 2007)).
Оскільки пан В’ю виступає pro se, ми ліберально тлумачимо змінену скаргу (Kay, 500 F.3d at 1218).
A. Належна правова процедура
Відповідно до Чотирнадцятої поправки, держава не може позбавити людину життя, свободи або майна без належної правової процедури (DiMarco, 473 F.3d at 1339).
«A liberty interest може випливати з самої Конституції через гарантії, що містяться у слові «свобода», або ж a liberty interest може випливати з очікувань чи інтересу, створеного державними законами чи політикою».
Проте «у пенологічному контексті не кожне позбавлення волі з боку в’язничного персоналу має конституційний вимір. Це пов’язано з тим, що ув’язнені особи зберігають лише вузьке коло захищених інтересів свободи» (Rezaq v. Nalley, 677 F.3d 1001, 1011 (10th Cir. 2012)).
Таким чином, хоча «захищений інтерес свободи може виникати з рішень про розміщення у в’язниці та умов утримання» (Di Marco, 473 F.3d at 1340). Таке право виникає лише тоді, коли умови ув’язнення «накладають на ув’язненого нетипові й значні труднощі, пов’язані зі звичайними інцидентами в’язничного життя».
Ми визначили чотири недиспозитивні фактори, що мають стосуються визначення того, коли умови ув’язнення створюють нетипові та значні труднощі: (1) наявність законного пенологічного інтересу, (2) екстремальність умов, (3) можливий вплив на тривалість ув’язнення; (4) невизначений характер умов.
Здійснюючи таку оцінку, ми «повинні пам’ятати про головну управлінську роль в’язничної адміністрації, яка не повинна залежати від другої думки або мікроуправління з боку федеральних судів». Окружний суд постановив, що кожен з факторів DiMarco свідчить проти того, щоб визнати державний інтерес у сфері свободи в класифікації пана В’ю як спільника the Surenos та його поміщенні до адміністративної ізоляції з членами банди the Surenos.
1. Порушення процедури всупереч в’язничним правилам
Значна частина аргументів пана В’ю зосереджена на недотриманні відповідачами в’язничних правил щодо певних процесів, пов’язаних з класифікацією та розміщенням у камерах. Він стверджує, що, згідно з правилами, він повинен був отримати слухання і розгляд, якщо не до того, як його класифікували як спільника the Surenos, то принаймні після того, як він повідомив в’язничну адміністрацію про свою заяву про те, що він не пов’язаний з цією бандою.
До справи Sandin v. Conner (515 U.S. 472, 480 (1995)) суди шукали обов’язкові формулювання у в’язничних правилах, щоб визначити, коли держава створила a protected liberty interest. Але Верховний Cуд зрештою визнав цей підхід неналежним.
Таким чином, після справи Sandin v. Conner, перевірка дотримання належної правової процедури зосереджується на характері умов ув’язнення, а не на нормативних положеннях в’язниці, оскільки «самі по собі положення не створюють процесуального права, що підлягає примусовому виконанню» (DiMarco, 473 F.3d at 1341).
Отже, твердження пана В’ю про те, що йому було відмовлено в усіх процесуальних правах, передбачених в’язничними правилами, саме по собі не є достатнім для обґрунтування правдоподібного позову про порушення належної правової процедури.
2. Фактори DiMarco
Пан В’ю також стверджує, що окружний суд помилився у застосуванні факторів DiMarco.
a. Законний пенологічний інтерес
У справі DiMarco (473 F.3d at 1342) ми назвали «безпеку» законним пенологічним інтересом.
Хоча пан В’ю визнає, що існує пенологічний інтерес у розділенні різних банд для запобігання насильству, він, здається, стверджує, що інтерес безпеки перестав бути легітимним, як тільки він заявив, що його класифікація як спільника the Surenos була помилковою. Але питання є скоріше загальним, ніж конкретним. Питання не в тому, чи є «роздільне ув’язнення необхідним у кожній справі. Натомість достатньо показати розумний зв’язок між ізоляцією та заявленими пенологічними інтересами».
Оцінюючи цей фактор, ми не ставимо під сумнів висновок в’язничної адміністрації, як стверджується у виправленій скарзі, про те, що пан В’ю був спільником the Surenos, оскільки його ім’я було включено до списку членів банди the Surenos (DiMarco, 473 F.3d at 1342:«Будь-яка оцінка повинна враховувати головну управлінську роль в’язничної адміністрації, яка не повинна залежати від другої думки або мікроуправління з боку федеральних судів»).
Ми дійшли висновку, що існував розумний зв’язок між класифікацією пана В’ю та адміністративною ізоляцією, яка була застосована в результаті, і заявленими інтересами безпеки в’язниці. Таким чином, цей фактор важить проти того, щоб визнати наявність a state-created liberty interest.
b. Екстремальність умов
«Визначення умов утримання та ухвалення рішень про класифікацію є звичайними рішеннями у повсякденному управлінні в’язницями» (Franklin v. District of Columbia, 163 F.3d 625, 634-35 (D.C. Cir. 1998)). І ми визнали, i що «недисциплінарна адміністративна ізоляція – це такий вид ув’язнення, якого ув’язнені повинні обґрунтовано очікувати у певний момент свого перебування в установі» (Rezaq, 677 F.3d at 1012).
Пан В’ю стверджує, що його адміністративна ізоляція була настільки екстремальною, що носила каральний характер. У виправленій скарзі він стверджує, що його тримали у загальній камері цілодобово і дозволяли приймати душ раз на три дні, а також не дозволяли працювати в юридичній бібліотеці та брати участь у рекреаційних заходах за межами свого підрозділу.
Ці фактичні твердження не свідчать про те, що умови адміністративної ізоляції пана В’ю були екстремальними, а не «порівнянними з тими, що зазвичай застосовуються в умовах адміністративної ізоляції».
У справі DiMarco ми постановили, що в’язниця «не має конституційного обов’язку вирівнювати зручності в кожній деталі. Ув’язнений також не має права на доступ до всіх видів програм, доступних для інших ув’язнених, від роботи до відпочинку (473 F.3d at 1343). Цей фактор важить проти того, щоб встановити a state-created liberty interest.
c. Вплив на тривалість ув’язнення
Пан В’ю не стверджує, що в зміненій скарзі він виклав будь-які факти, які б вказували на те, що його класифікація або адміністративна ізоляція потенційно може збільшити тривалість його ув’язнення за його безстроковим довічним вироком. Отже, цей фактор важить проти того, щоб визнати наявність a state-created liberty interest.
d. Невизначена тривалість
Нарешті, пан В’ю оскаржує висновок окружного суду про те, що, оскільки його перебування в адміністративній ізоляції закінчилося через чотирнадцять місяців, воно не було безстроковим. У цьому питанні ми погоджуємося з паном В’ю. Його адміністративна ізоляція не була призначена на визначений термін (e.g., Sandin, 515 U.S. at 475, challenging sentence to 30 days’ disciplinary segregation).
Але навіть якщо ізоляція не була призначена на певний строк, «наявність періодичних переглядів свідчить про те, що ув’язнення не було безстроковим» (Rezaq, 677 F.3d at 1016; DiMarco, 473 F.3d at 1343 (тримання в адміністративній ізоляції не було безстроковим, оскільки воно підлягало «регулярним переоцінкам протягом ув’язнення» кожні 90 днів).
Однак у цій справі в зміненій скарзі стверджувалося, що розміщення пана В’ю було переглянуто, якщо взагалі було переглянуто, лише тоді, коли він був повернутий до загального населення через чотирнадцять місяців.
З іншого боку, ми не оцінюємо невизначеність у вакуумі; ми розглядаємо її в тандемі з тривалістю. Як і пан В’ю, ув’язнений у справі DiMarco провів 14 місяців в адміністративній ізоляції. І ми постановили, що значно довші періоди адміністративної ізоляції не створюють a liberty interest.
Але навіть якщо можна було б сказати, що тривалість адміністративної ізоляції пана В’ю свідчить на користь наявності інтересу свободи, ми «не зобов’язані надавати більшої чи меншої ваги тому чи іншому фактору» (Rezaq, 677 F.3d at 1012).
Фактори DiMarco не «слугують конституційним критерієм» і не «встановлюють жорстких рамок для визначення того, чи існує інтерес свободи». Оскільки інші фактори – законний пенологічний інтерес, відсутність екстремальних умов та відсутність впливу на тривалість ув’язнення пана В’ю – свідчать проти наявності a state-created liberty interest, ми зосереджуємо увагу в нашому аналізі на цих факторах. Подібно до того, як екстремальні умови адміністративної ізоляції самі по собі не становили б нетипових і значних труднощів, так само і невизначена тривалість адміністративної ізоляції пана В’ю за обставин, стверджуваних у цій справі, не є нетиповим і значним випробуванням.
Таким чином, виходячи з сукупності обставин, ми дійшли висновку, що пан В’ю не мав a state-created liberty interest в уникненні оскаржуваної класифікації та ув’язнення. Отже, окружний суд не помилився, відхиливши позов пана В’ю про порушення належної правової процедури у зв’язку з відсутністю позовних вимог.
B. Жорстоке і незвичайне покарання
Пан В’ю стверджував, що відповідачі поставили його життя під загрозу, класифікувавши його як спільника the Surenos, хоча він не мав жодного відношення до цього в’язничного угрупування. «В’язнична адміністрація зобов’язана захищати ув’язнених від насильства з боку інших ув’язнених» (Verdecia v. Adams, 327 F.3d 1171, 1175 (10th Cir. 2003)).
Але для того, щоб домогтися успіху в позові за Восьмою поправкою, ув’язнений повинен продемонструвати як об’єктивний елемент – «що він ув’язнений за умов, що становлять значний ризик серйозної шкоди», так і суб’єктивний елемент – «що в’язничний офіцер свідомо байдуже ставився до його безпеки».
Окружний суд відхилив позов пана В’ю на підставі Восьмої поправки, оскільки він не зміг довести, що відповідачі діяли з достатньою мірою винного умислу.
Відповідно до суб’єктивного критерію, в’язничний офіцер «повинен не тільки знати про факти, з яких можна було б зробити висновок про існування значного ризику серйозної шкоди, але й зробити такий висновок». Таким чином, умисна байдужість «прирівнюється до недбалості, коли особа нехтує ризиком заподіяння шкоди, про який вона усвідомлює».
Пан В’ю стверджує, що наступні фактичні твердження в зміненій скарзі демонструють, що відповідачі знали про значний ризик заподіяння йому серйозної шкоди, але проігнорували його:
- В’язниці штату Оклахома були заблоковані на всій території штату через бандитські розбірки та расові конфлікти;
- На пана В’ю напали члени банди the Surenos після того, як він заперечив свою приналежність до цієї банди;
- Офіцер назвав члена банди the Surenos «шматком лайна», коли намагався перевести його до камери пана Ву в блоці Q;
- Пана В’ю помістили до адміністративної ізоляції у блоці К з членами банди the Surenos після того, як він неодноразово заперечував своє членство або зв’язок з цією бандою, а також після того, як він неодноразово заперечував своє членство або зв’язок з цією бандою, а також після того, як він зазнав нападу з боку членів цієї банди;
- Рукописний список членів банди не є надійною підставою для висновку про зв’язок пана В’ю з бандою the Surenos, оскільки в ньому зазначено лише його розміщення з іспаномовними ув’язненими;
- В’язничні записи пана В’ю повинні показувати, що в 1999 році STI оцінив його як члена азіатської банди, і він визнав, що був членом цієї банди.
Ці звинувачення, окремо або в сукупності, не є достатніми для того, щоб довести, що відповідачі діяли зі свідомою байдужістю, класифікуючи пана В’ю як спільника the Surenos і поселяючи його разом з членами the Surenos. Він не навів жодних фактів, які б вказували на те, що відповідачі знали, що рукописний документ, на який спиралася ця класифікація, не був списком членів банди the Surenos.
Таким чином, той факт, що відповідачі взяли до уваги цей список, незважаючи на заперечення пана В’ю про його приналежність до банди the Surenos, не свідчить про те, що вони були свідомо байдужими. І розміщення пана В’ю разом з ув’язненими з банди, з якою він був пов’язаний на підставі the Surenos, не суперечило знанню відповідачів про попередню загальнодержавну ізоляцію.
Пан В’ю також не навів фактів, які б свідчили про те, що відповідачі знали про його оцінку 1999 року як члена азіатської банди. Він стверджував лише, що інформація від 1999 року мала б бути очевидною з його особової справи.
Більше того, згідно зі зміненою скаргою, пан В’ю перебував разом з членами банди the Surenos в адміністративній ізоляції протягом чотирнадцяти місяців, не зазнавши фізичної шкоди і без інцидентів, за винятком одного нападу, якому запобігли в’язничні охоронці.
Пан В’ю не довів, що окружний суд помилився, відхиливши його позов на підставі Восьмої поправки через відсутність позовних вимог.
C. Клопотання за Правилом 60(b)
Правило 60(b)(1) дозволяє суду звільнити сторону від виконання судового рішення на підставі «помилки, ненавмисності, несподіванки або виправданої недбалості». (Fed.R.Civ.P. 60(b)(1)). «Помилка« може мати місце, якщо окружний суд припустився суттєвої правової помилки у своєму рішенні» (Manning, 510 F.3d at 1249).
У своєму клопотанні пан В’ю стверджував, що окружний суд не зміг ліберально витлумачити його змінену скаргу і проігнорував його фактичні твердження про нерівне поводження на підставі його небілого статусу. «Положення про рівний захист Чотирнадцятої поправки наказує, що жодна держава не повинна відмовляти будь-якій особі, яка перебуває під її юрисдикцією, в рівному захисті законів, що, по суті, означає, що з усіма особами, які перебувають в однаковому становищі, слід поводитися однаково» (Requena v. Roberts, 893 F.3d 1195, 1210 (10th Cir. 2018)). Щоб подати позов про порушення права на рівний захист за ознакою раси, пан В’ю повинен був навести факти, які свідчили б про те, що відповідачі поводилися з ним інакше, ніж з ув’язненими інших рас, і «достатньою мірою стверджувати, що відповідачі були мотивовані расовою неприязню».
Пан В’ю стверджує, що суд помилився, дійшовши висновку, що його розрізнені твердження щодо дискримінаційних практик «не мають права на припущення про істинність», оскільки вони лише стосуються елементів позову про конституційну дискримінацію (Ashcroft v. Iqbal, 556 U.S. 662, 680 (2009)).
Пан В’ю не зміг довести зловживання дискреційними повноваженнями.
По-перше, пан В’ю не вказує, що окружний суд помилився, покладаючись на справу Ashcroft v. Iqbal. Пан В’ю звертає увагу на заяву Верховного Суду у справі Ashcroft v. Iqbal про те, що «розповідь відповідача про його ув’язнення може, якщо буде доведено, продемонструвати неконституційну поведінку деяких урядових агентів».
Але хоча деякі з фактичних тверджень у справі Ashcroft v. Iqbal потенційно могли бути добре аргументованими проти деяких неназваних відповідачів, Суд все ж вирішив, що інші твердження у скарзі були занадто переконливим. І саме останнє твердження було застосовано оружним судом у цій справі.
По-друге, пан В’ю не вказав у зміненій скарзі жодного твердження, яке окружний суд неправильно охарактеризував як остаточне, або яке іншим чином підтверджувало б позов про дискримінаційну поведінку, що становить порушення рівного захисту за ознакою раси.
Пан В’ю наводить свої твердження про те, що «дії відповідачів порушують законодавство штату та політику відомства, тим самим піддаючи позивача нерівному та дискримінаційному поводженню», і що «в’язничні чиновники надають перевагу ув’язненим, пов’язаним з “білими» бандами“». Але ці твердження є «занадто розпливчастими і неконкретними, щоб заявляти про них як про підставу для позову» (Requena, 893 F.3d at 1210).
Пан В’ю також вказує на твердження про те, що (1) у грудні 2018 року його замкнули в кімнаті без опалення і без сорочки, і (2) охоронці сміялися і жартували про те, що на нього напали члени the Surenos. Але він не пояснює, як ці факти демонструють нерівне поводження з ув’язненими, які перебувають в однакових умовах, на основі раси пана В’ю.
D. Закриття справи з упередженням
Нарешті, пан В’ю оскаржує відхилення окружним судом зміненої скарги з упередженням, оскільки внесення змін було б марним. Але він не розвиває цей аргумент шляхом викладення добре обґрунтованих фактичних тверджень, які б підтверджували вимогу про надання судового захисту. Він також не «скористався наявними можливостями для внесення змін» (Requena, 893 F.3d at 1208).
Якщо сторона прагне внести зміни до позовних вимог після задоволення судом клопотання про відхилення позову, вона повинна спочатку подати клопотання про відновлення розгляду справи згідно з параграфом 59(e) або 60(b) Федерального цивільного кодексу, а потім подати клопотання згідно з параграфом 15 Федерального цивільного кодексу про дозвіл на внесення змін, в якому має бути належним чином зазначено підставу для внесення запропонованих змін.
Пан В’ю подав клопотання за правилом 60(b), але він не просив дозволу на внесення змін до зміненої скарги, ні в цьому клопотанні, ні в інших документах. Навіть в апеляційній скарзі пан В’ю не стверджує, що йому повинна була бути надана можливість внести зміни. Натомість він стверджує, що йому слід дозволити надати докази на підтримку тверджень у зміненій скарзі, які окружний суд визнав недостатніми для обґрунтування позову. Пан В’ю не доводить, що окружний суд помилився, відхиливши змінену скаргу з упередженням, оскільки внесення поправок було б марним.
III. Висновок
Ми підтверджуємо рішення окружного суду.
Вивчивши матеріали справи та апеляційний протокол, колегія суддів одноголосно вирішила, що усні дебати суттєво не допоможуть у вирішенні цієї апеляційної скарги (Fed. R. App. P. 34(a)(2); 10th Cir. R. 34.1(G)).
Таким чином, справу призначено до розгляду без усних дебатів. Ця ухвала та рішення не є обов’язковим прецедентом, за винятком доктрин права справи, res judicata та collateral estoppel. Однак на нього можна посилатися через його переконливу цінність відповідно до Fed. R. App. P. 32.1 та 10th Cir. R. 32.1.
