0
0
DOCS’s revisions were based on its conclusions that there was system-wide use by prison gangs of beads as gang membership identification symbols.
According to defendants, some prisoners were restringing religious beads, to project identifiable membership in particular gangs by the color of the beads.
DOCS concluded that the beads facilitated gang violence, rivalry and confrontation because inmates could identify rival gang members by the colors of the wearer’s beads.
Defendants claim that gang activity causes “friction, rivalries and even violence among inmates, thereby threatening the safety and security of the facility.”
The directive prohibiting the wearing of beads, thus, is defendants’ attempt to diminish gang violence and further “DOCS’s interest in stemming the activity of gangs and other unauthorized groups.”
Defendants have not shown how the directive, which prohibits the wearing of beads even under clothing, furthers the state’s compelling interest in the least restrictive manner. Plaintiffs convincingly argue that wearing beads under their clothes would address DOCS’ concerns.
Wearing of the beads in this manner avoids their public display and, hence, the easy identification of gang members, while simultaneously permitting plaintiffs to exercise their religion. I am troubled by defendants’ complete rejection of plaintiffs’ proposal based on what defendants speculatively describe as an “enforcement problem.”
Defendants further fear that they cannot ensure the beads will not be seen or exhibited if worn under clothing is not reasonably based. Defendants’ musings that the beads may be viewed when plaintiffs remove their clothes or might be seen through their clothing, are, considered in the most generous light, simply unconvincing. These hypothetical displays would be nothing more than passing occurrences that would not promote the easy gang identification which defendants allege is the reason beads facilitate gang violence.
Remarkably, defendants have not shown that there has been any attempted or actual illicit use by any prison gang of Santeria beads. I am not clear that the beads used by gang members in any way even remotely resemble Santeria beads, either in shape or color. Although defendants claim that beads have been permitted into the system solely for religious purposes, defendants have not shown how the Santeria beads specifically have been used by gangs to facilitate or encourage gang activity.
There has not been anything presented to this Court that shows that the real problem does not stem from some other source, for example gang use of craft and hobby beads, rather than from religious beads, be they Santeria beads or some other devotional article.
Even if defendants had presented cogent and compelling evidence establishing a correlation between the wearing of Santeria beads and gang violence, defendants have failed to dispute plaintiffs’ allegations that they are not gang members or that the beads they request to wear do not reflect any known gang colors. Defendants’ response to plaintiffs’ denial of personal gang association or activity is to hypothesize that plaintiffs’ beads may be restrung to reflect gang colors for improper use, and that DOCS is not aware of all the colors which may now, or some time in the future, be designated as a gang membership identifier.
The weakness of defendants’ position is evident. The possibility that beads may be restrung in order to reflect gang colors and gang affiliation in no way prevents DOCS personnel from confiscating such beads. In that case, the beads would no longer represent, or be used for, religious devotional purposes. Defendants’ further concern that some currently non-existent inmate group may in the future form and adopt colors, or that existing gangs may change colors, to coincide with the colors of plaintiffs’ Santeria beads, and then choose to wear them under their clothing without public display, is nothing less than “pure speculation,” which, as I have already stated, cannot and should not be the basis for burdening plaintiffs’ constitutional rights.
Campos v. Coughlin, 854 F. Supp. 194 (S.D.N.Y. 1994). US District Court for the Southern District of New York – 854 F. Supp. 194 (S.D.N.Y. 1994). May 3, 1994
***************************************************************************
Campos v. Coughlin: Вервиці як символ приналежності до банди
Зміни, внесені DOCS, ґрунтувалися на висновках про загальносистемне використання в’язничними бандами вервиць як символів ідентифікації членства в бандах.
За словами відповідачів, деякі ув’язнені носили релігійні буси, щоб за кольором бус можна було ідентифікувати приналежність до певного угруповання.
DOCS дійшов висновку, що ці вервиці сприяли бандитському насильству, суперництву та конфронтації, оскільки ув’язнені могли ідентифікувати членів конкуруючих банд за кольором вервиць, які ті носили.
Відповідачі стверджують, що діяльність банд спричиняє «тертя, суперництво і навіть насильство серед ув’язнених, тим самим загрожуючи безпеці та порядку в установі».
Таким чином, директива про заборону носіння вервиць є спробою відповідачів зменшити рівень бандитського насильства та сприяти «зацікавленості DOCS у припиненні діяльності банд та інших несанкціонованих угруповань».
Відповідачі не продемонстрували, яким чином директива, що забороняє носіння вервиць навіть під одягом, сприяє переконливому інтересу держави в найменш обмежувальний спосіб. Позивачі переконливо доводять, що носіння вервиць під одягом вирішило б занепокоєння DOCS.
Носіння вервиць у такий спосіб дозволяє уникнути їх публічної демонстрації і, отже, легкої ідентифікації членів банди, водночас дозволяючи позивачам сповідувати свою релігію. Викликає занепокоєння повне відхилення відповідачами пропозиції позивачів на підставі того, що відповідачі спекулятивно називають «проблемою правозастосування».
Крім того, побоювання відповідачів, що вони не зможуть гарантувати, що вервиці не будуть помічені або виставлені напоказ, якщо носити їх під одягом, не мають під собою достатніх підстав. Міркування відповідачів про те, що вервиці можна побачити, коли позивачі роздягаються, або що їх можна побачити крізь одяг, є, якщо розглядати їх у найсприятливішому світлі, просто непереконливими. Ці гіпотетичні прояви були б не більше, ніж випадковість, яка не сприяла б легкій ідентифікації банди, що, за твердженням відповідачів, є причиною того, що вервиці сприяють бандитському насильству.
Прикметно, що відповідачі не довели, що були спроби або фактичне незаконне використання вервиць Сантерії будь-яким в’язничним угрупуванням. Не зрозуміло, що вервиці, які використовували члени банди, хоч якось навіть віддалено нагадують вервиці Сантерії, чи то за формою, чи то за кольором. Хоча відповідачі стверджують, що вервиці були дозволені виключно для релігійних цілей, відповідачі не продемонстрували, як саме вервиці Сантерії використовувалися бандами для полегшення або заохочення бандитської діяльності.
Суду не було представлено жодних доказів того, що справжня проблема не пов’язана з іншим джерелом, наприклад, з використанням бандами вервиць для ремесел та хобі, а не з релігійними вервицями, чи то з вервицями культу Сантерія, чи з іншими предметами релігійного культу.
Навіть якби відповідачі надали переконливі докази зв’язку між носінням вервиць та насильством у бандах, відповідачі не спростували твердження позивачів про те, що вони не є членами банд або що вервиці, які вони хочуть носити, не відображають жодного з відомих кольорів банд.
Реакція відповідачів на заперечення позивачами особистої причетності до банд чи діяльності в них зводиться до припущення, що вервиці позивачів можуть бути забарвлені в кольори банд для неналежного використання, і що DOCS не знає про всі кольори, які зараз або колись у майбутньому можуть бути визначені як ідентифікатор членства в банді.
Слабкість позиції відповідачів очевидна. Можливість того, що вервиці можуть бути створені, щоб відображати кольори банди та приналежність до неї, жодним чином не заважає співробітникам DOCS конфісковувати такі вервиці. У такому випадку вервиці більше не будуть представляти або використовуватися в релігійних цілях.
Подальше занепокоєння відповідачів тим, що якась неіснуюча в даний час група ув’язнених може в майбутньому сформуватися та прийняти кольори, або що існуючі банди можуть змінити кольори, щоб вони збігалися з кольорами вервиць позивачів, а потім вирішити носити їх під одягом без публічного показу, є нічим іншим, як «чистими припущеннями», які, як я вже зазначав, не можуть і не повинні бути підставою для обмеження конституційних прав позивачів.
Campos v. Coughlin, 854 F. Supp. 194 (S.D.N.Y. 1994). US District Court for the Southern District of New York – 854 F. Supp. 194 (S.D.N.Y. 1994). May 3, 1994
